МУЗЕЙ. ПАМ’ЯТЬ. ПОШУК
МУЗЕЙ
ПАМ’ЯТЬ
ПОШУК
Військові поховання

У музеї розпочато формування Зведеної бази військових поховань загиблих під час Другої світової війни на території нашої країни та військовополонених нацистських таборів – уродженців України. Мета проєкту – створити загальнодоступний мартиролог.

Україна: Німеччина: Норвегія: Росія:
Загиблі в Норвегії, поховані на о. Енгелей

У 2018 р. до музею надійшов лист від Українського інституту національної пам’яті про звернення заступника голови громадської організації «Українська громада в Норвегії» Ігоря Борща з проханням розмістити в базі даних України списки військовополонених, які загинули на півночі Норвегії й були поховані на острові Енгелей.

Із загальної кількості в 535 осіб науковці музею виокремили 165 представників України. Упродовж дослідницької роботи з’ясовано, що більшість загиблих військовиків на острові Енгелей вважалися зниклими безвісти або не були згадані в жодних документах воєнного часу. Лише одиниці зі списку значаться загиблими в німецькому полоні. Серед жертв п’ятеро цивільних осіб.

Під час Другої світової війни Норвегія займала особливе місце в планах гітлерівського командування, була важливим воєнно-стратегічним об’єктом. Радянські військовополонені потрапляли до Норвегії, головним чином, через Німеччину й розподілялися по чотирьох базових шталагах (№ 303 в Ліллегаммері, № 308 в Уппдалі, № 330 в Алті та № 322 в Кіркенесі). Ці табори були розподільчими пунктами для направлення військовополонених до малих робочих таборів, яких налічувалося понад 270. Також тут працювали робітничі, будівельні й батальйони постачання та чотири спеціальні авіаційно-будівельні батальйони, які складалися як із військовополонених, так і цивільних осіб.

У роки Другої світової війни в Норвегії перебувало понад 100 тис. радянських військовополонених. За різними оцінками тоді на її території загинуло близько 14 тис. радянських військовополонених і цивільних осіб, із яких 75 % померли на півночі країни.

В одному з таких таборів на півночі Норвегії, у провінції Нурланн, на острові Енгелей, перебувало до 1700 бранців, понад 500 військовополонених загинуло. Це майже половина з тих, хто працював на будівництві укріплень поблизу Вест-фіорду на цьому острові.

Найжахливіші випробування випадали на долю перших в’язнів табору. За свідченнями очевидця, умови перебування в таборі були страшними: «…нас привезли на острів Енгелей, що за полярним колом. Кліматичні умови дуже погані: буревії змінювалися дощем зі снігом, потім морози змінювалися буревіями. Дахи з бараків зривало, холод нестерпний, на ногах дерев’яні колодки, білизна з паперу, всі голодні, 80–90 % в’язнів були дистрофіками. Люди падали, а встати вже не могли…» Бранці працювали по 18–20 год. у кам’яних кар’єрах, вивозячи каміння на будівництво дороги та дотів. Вижити їм в нелюдських умовах допомагали місцеві жителі.

Із початком «холодної війни» відносини між Радянським Союзом і Норвегією погіршилися. Боязнь шпигунства з боку СРСР спонукала тодішнього міністра оборони Норвегії в липні 1951 р. розпочати операцію «Асфальт». До початку листопада 1951 р. майже 8 тис. тіл загиблих, знайдених на півночі Норвегії, були викопані, вміщені в паперові мішки, викладені зсередини асфальтом, і перевезені в безлюдне місце на острові Х’єтта.

Як і мешканці багатьох місцевостей цієї країни, жителі Енгелея були проти ексгумації та переміщення праху загиблих на нове кладовище. Під тиском влади ці роботи було проведено під охороною і поспіхом. Нині на місці колишнього табору, де перебували військовополонені, височить новий пам’ятник. Саме тут щороку розпочинають урочистості в пам’ять про події, пов’язані з Другою світовою війною.

Від табору для військовополонених на Енгелеї нині залишилися тільки фундаменти деяких бараків і контури старого цвинтаря. Проте пам’ять про замучених у нацистських таборах людей зберігають норвежці й наші співвітчизники, які з тих чи інших причин опинилися в цій північній країні.