/

Завдяки науково-пошуковим дослідженням Музею, проведеним на запити про долі українських військовополонених у гітлерівських таборах у Норвегії ідентифіковано 193 уродженців України, які померли під час Другої світової війни в населених пунктах Невердал і Б’єрнельва та на о. Енгелей. Науковці встановили місце перепоховання загиблих на міжнародному військовому кладовищі для іноземців у секторі В (для невідомих) на о. Х’єтта, провінція Нурланн у Норвегії.

Під час Другої світової війни країна посідала особливе місце у планах гітлерівського командування й була важливим стратегічним об’єктом. Саме в Норвегії мали створити німецькі військові бази, залізниці та автомагістралі для налагодження транспортного сполучення, щоб використовувати сировинні ресурси країни в інтересах гітлерівського Райху.

У роки війни в Норвегії перебувало понад 100 тис. радянських військовополонених і цивільних осіб. За різними оцінками, на її території загинуло близько 14 тис. військовополонених і цивільних, із яких 75 % – на півночі країни.

Полонені з Радянського Союзу розподілялися в Норвегії між чотирма базовими шталагами (№ 303 – в м. Ліллегаммер, № 308 – у м. Уппдал, № 330 – у м. Алта й № 322 – в м. Кіркенес). Ці табори були розподільними пунктами для направлення військовополонених до малих робочих таборів, яких налічувалося понад 270. Тут працювали також різні батальйони, що складалися як із військовополонених, так і з цивільних осіб. У тісній співпраці з райхскомісаріатом Норвегії на території країни діяла спеціалізована напіввійськова Організація Тодта, яка отримала право на будівництво залізниці «Nordlandsbanen». Військовополонені також були задіяні на будівництві підвісної канатної дороги в м. Кіркенес, працювали в портах у м. Нарвік, на військовому будівництві в м. Берген, будували аеродроми в м. Кіркенес та поблизу с. Лаксельв тощо.

Загалом у табірній системі Норвегії налічувалося близько 500 місць утримання полонених. Напівголодне животіння, виснажлива робота, холод і жорстоке ставлення охоронців були причинами смертності в таборах.

Бійці потрапляли в полон від перших днів німецько-радянської війни. Значна кількість військовослужбовців стала бранцями через «котли», в яких опинялись війська: під час невдалої Харківської операції (12–29 травня 1942 р.); влітку 1942 р. під м. Ростов-на-Дону; навесні та влітку 1942 р. в Криму; на Донеччині та Луганщині тощо.

Невільники з України спершу були зареєстровані поза територією Норвегії – в шталагах 315 (ІІ В) Гаммерштайн, 315 (ІІ F) Гаммерштайн/Шлохау та 302 (ІІ H) Гросс-Борн-Редериц.

120 військовиків, які перебували у в’язниці поселення Невердал, потрапили до полону в 1941 р. й померли впродовж 1942 р., серед них 20 українців. 20 квітня 1942 р. всі полонені були переведені до шталагу № 303. У його компетенції перебували табори, розміщені в південній і центральній частинах Норвегії, серед них в’язниця в поселенні Невердал.

Один із таборів, підпорядкованих шталагу № 330, діяв на о. Енгелей (Північна Норвегія). Там загинуло 166 військовополонених, уродженців 20 областей України.

Сім українських солдатів, загинуло в таборі поселення Б’єрнельва, також на півночі Норвегії. Військовополонені із цих місць утримання працювали на будівництві військових укріплень та на залізниці «Нордландсбанен». На о. Енгелей та в поселенні Б’єрнельва більшість українських полонених опинилась у 1942–1943 рр. упродовж яких вони й померли.

Під час пошуку інформації про сучасне місце захоронення військовополонених із України з таборів у поселеннях Невердал, Б’єрнельва та з о. Енгелей науковці встановили, що всі вони покояться не на місці первинного захоронення, а на міжнародному військовому кладовищі для іноземців на о. Х’єтта.