/

Продовжимо історію про членів екіпажу одного із літаків ДБ-3 Військово-повітряних сил СРСР, загиблого в перші дні німецько-радянської війни, яку науковці Музею дослідили спільно з пошуковецем ВГО «Закінчимо війну» Борисом Дученком. Серед членів екіпажу було два українці – командир літака В. Пивовар (про якого ми розповідали раніше https://vbz.martyrology.org.ua/return/render_article.php?id=106) та стрілець-бомбардир І. Халявкін.

Народився в 1912 р. в с. Могильне Гайворонського (з 2020 р. – Голованівський) району Одеської (в 1939 р. – Кіровоградська) області. Після закінчення навчання в школі, нетривалої роботи в місцевому колгоспі та призову до армії хлопець зробив вибір, який давав більше перспектив у майбутньому – став військовим.

Після закінчення в 1935 р. військової школи (ймовірно, Київської піхотної школи ім. робітників Червоного Замоскворіччя) отримав звання «старшина» та був направлений проходити службу в 44-ту стрілецьку дивізію Київського особового військового округу. Під час служби одружився із Глафірою Костянтинівною. У 1936 р. в молодого подружжя народилася донька Олена, яка нині проживає в м. Харків.

У 1937 р. І. Халявкін унаслідок трагічного випадку – його батько лишився без ноги, потрапивши під потяг, написав рапорт про відставку та із сім’єю повернувся на батьківщину.

У рідному селі І. Халявкін працював у сільському господарстві. За спогадами його доньки, батько деякий час обіймав посаду голови колгоспу. Світське життя не втримало. Іван Халявкін повернувся до війська, але уже не в сухопутні частини, а до авіації. Саме тоді формувалися частини далекобомбардувальної авіації, де потрібні були досвідчені воїни стрільці, які зналися на стрілецькій зброї. Так, відновлений на військовій службі у звані лейтенанта Іван Халявкін був зарахований на посаду стрілець-бомбардир літака ДБ-3 нещодавно сформованого 21-го далекобомбардувального авіаційного полку 22-ї далекобомбардувальної авіаційної дивізії Далекобомбардувальної авіації Головного командування Червоної армії, що базувався в м. Саки в Криму.

Із початком німецько-радянської війни основне завдання авіадивізії полягало в нанесенні бомбових ударів по скупченнях ворожих угруповань і стратегічних об’єктах.

27 червня 1941 р. літак лейтенанта В. Пивовара, в екіпажі якого був стрільцем-бомбардиром лейтенант І. Халявкін, виконував завдання з бомбардування скупчення ворожих військ на західному кордоні СРСР. Через великі втрати авіації СРСР у перші дні війни бомбардувальники здійснювали вильоти без прикриття. Бойове завдання виконувалося групою з трьох літаків, якою командував лейтенант Дмитро Захарович Тарасов. Повертаючись після виконання завдання, авіагрупа потрапила під обстріл у районі м. Сокаль Львівської області. Згідно з фронтовим донесенням, літак В. Пивовара був збитий, увесь екіпаж, який складався з чотирьох осіб, загинув. Збиті були також ще два бомбардувальники із цієї ж ланки. Командиру ланки лейтенанту Д.З. Тарасову 20 червня 1942 р. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Отримавши трагічну звістку, родина загиблого лейтенанта І. Халявкіна евакуювалася до м. Уфа, де дружина працювала поваром при одному зі шпиталів. По війні проживали в м. Харків. Донька Олена після закінчення Харківського медичного інституту по спеціальності «терапевт» працювала за освітою.

Завдяки наполегливій роботі пошуковців вдалося встановити, що бойова машина лейтенанта В. Пивовара та два інших літаки, підбиті в районі м. Сокаль Львівської області, упали на території сусіднього, Іваничівського, району Волинської області, де планується проведення розкопок із метою встановити точне місце падіння бомбардувальників та упокоєння загиблих членів екіпажів.

Донька Івана Халявкіна передала до Музею фотокартки та копію сповіщення про загибель батька.