/

«Після закінчення Другої світової війни додому до с. Папужинці Тальнівського району Черкаської області не повернулися мій рідний дядько Славний Сидір Іванович, 1914 р. н., і дід Слободяник Олексій Ониськович, 1901 р. н. На обох у 1946 р. надійшли похоронки: “Зник безвісти”.

Зараз я вивчаю історію своїх Папужинець, перечитую інформацію із різних сайтів про загиблих земляків у надії, що мені пощастить відшукати відомості про моїх рідних. І ось, буквально кілька днів тому, дізналася про долю діда Слободяника Олексія Ониськовича», – написала нам запитувачка Катерина Шумейко.

На загальнодоступних сайтах жінка знайшла відомості про долю Слободянчика Олексія Ониськовича. Дійсно, в Документальному фонді музею було знайдено сповіщення саме на це прізвище. У документі йшлося про загибель червоноармійця 24 серпня 1944 р., який був похований у с. Мошна на території Румунії. Сповіщення було надіслано дружині Парасковії Савівні Слободянчик, мешканці с. Папужинці Тальнівського району Київської (нині – Черкаська) області.

Усі персональні відомості розшукуваного: рік і місце народження, те, що його дружиною була Параска Савівна, співпадали з даними діда запитувачки. «Людей, які носили прізвище “Слабодянчик” або “Слободянчик” у нашому с. Папужинці ніколи не було. Із села на фронт був призваний Слободяник Олексій Ониськович – рідний брат моєї бабусі. Він був одружений на Парасці Савівні. Виходить, що під час обліку було допущено помилку при написанні прізвища і ми все своє життя вірили тій похоронці», – продовжила Катерина Шумейко.

Дійсно, в документах воєнного часу допущено велику кількість фактичних і граматичних помилок у заповненні персональних даних військовиків, написанні географічних назв тощо. Тільки співставляючи та аналізуючи знайдену інформацію, можна дійти висновку – твій це родич або ні. Наполегливій жінці вдалося знайти відомості про двох військовослужбовців, у прізвищах яких була різниця в двох літерах, всі інші дані співпадали з розшукуваним О.О. Слободяником. Вона зрозуміла, що через помилку в написанні прізвища діда, її рідня отримала документ із правильним прізвищем на зниклого безвісти військовика. Адже діда чекали й розшукували. Утім, родина тривалий час не знала про його справжню долю й місце поховання через ту фатальну помилку.

Про другого розшукуваного Славного Сидора Івановича, 1914 р. н., відомостей також було обмаль: мобілізований Тальнівським військкоматом 14 липня 1941 р., зник безвісти у грудні 1943 р.

«Упродовж усієї війни родина марно чекала від нього бодай якоїсь звістки, надіялися, що повернеться. Але все даремно. Війна навічно розлучила з батьками, братом, молодою дружиною. Через декілька тижнів після розставання у неї народився син. На жаль, не довелося моєму дядькові побачити свою кровинку, пригорнути до серця.

Усе своє свідоме життя мій батько хотів знайти братову могилу, місце, де земля прийняла в свої обійми, щоб вклонитися їй. За життя йому це не вдалося. Довгі роки я займалася пошуком інформації про дядька, куди тільки не зверталася… Розумію, що ховається під датою грудень 1943 р…», – розповіла Катерина Шумейко.

Про долю Сидора Івановича Славного, 1914 р. н., в Музеї серед матеріалів про загиблих військовослужбовців, переданих Тальнівським РВК Черкаської області, було знайдено лише один запис в Алфавітній книзі безповоротних втрат про вручення сповіщення про загибель дружині 5 жовтня 1946 р.

Ось такі дві історії із с. Папужинці, що на Черкащині. На жаль, сину Славного Сидора Івановича, якому виконується 80 років, нічого нового ми повідомити не змогли.

«Спасибі Богу, що через 75 років удалося вернути із небуття нашого діда Слободяника Олексія Ониськовича, й довідатися, де знаходиться його могила. Для нас, його онуків, це було справжнім дивом», – завершила свою сповідь жінка.