/

Катастрофічний для Червоної армії початок німецько-радянської війни позначився тотальним відступом і дезорганізацією, втратою основного складу кадрових військ, практично повною відсутністю персонального обліку втрат. Знайти документи про загибель бійців у 1941 р. або підтвердження чиєїсь смерті в цьому роковому році – це рідкісна вдача. Палала земля України, ніхто не міг передбачити, коли закінчиться цей смертельний двобій, кому випаде доля загинути, кому залишитись живим…

25 жовтня 1940 р. був призваний на військову службу Леонід Михтонюк, 1920 р. н., уродженець с. Колом’є Славутського району Кам’янець-Подільської (нині – Хмельницької) області. Хлопцеві було видане приписне свідоцтво і червоноармійська книжка, натомість паспорт був зданий до Славутського РВК. Леонід потрапив до 176-ї стрілецької дивізії, де був зачислений до 166-го окремого саперного батальйону й став курсантом школи молодшого командирського складу. Із початком війни – на фронті, брав участь у бойових діях на території Одеської області. Дуже коротке життя відміряла йому доля на війні. У вересні 1941 р. Леонід Михтонюк загинув. Від 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. війська Одеського оборонного району стримували ворога. У жовтні 1941 р. територія області була повністю окупована нацистами.

Родина Леоніда, яка мешкала на Хмельниччині, нічого не знала про сина. Раптом навесні 1944 р. до батьків надійшов лист із-під м. Одеси, із с. Шершенці Кодимського району. Писала невідома жінка про важкі вересневі бої на Одещині, про те, що фронт під їхнім селом «стояв 7 днів, і багато люду було там побито, не він один був убитий». Хлопець був одягнений у військову форму, поруч лежала гвинтівка й документи… Хтось уже пройшов поміж трупами, шукаючи якоїсь поживи, вивернув кишені. Грошей не знайшов, а непотрібні папірці викинув. Це і були документи Леоніда, за ними Парасковія Микитівна Суммашевська дізналася ім’я загиблого. Чуйна жінка не лише поховала хлопця, а й написала родині й до військкомату та вислала знайдені документи.

Ці документи і стали визначальними в тому, що Леонід Антонович Михтонюк був зарахований убитим на фронті у вересні 1941 р. й похований у с. Шершенці Одеської області. Курсант Л.А. Михтонюк був внесений до списків загиблих під час захисту Батьківщини, а його матері Тетяні Лук’янівні Катеринюк вручене сповіщення встановленого зразка. Це відбулося вже в лютому 1945 р.

Облік втрат є однією з першочергових задач усіх армій, що ведуть бойові дії. Він охоплює такі аспекти, як економічний (забезпечення, обмундирування, пенсії); військовий (озброєння, комплектування); інформаційний (повідомлення населення про долю рідних). Для забезпечення діяльності війська проводиться кількісний і персональний обліки загиблих військовослужбовців. Останній є надзвичайно важливим, адже це повідомлення населення про долю їхніх рідних сповіщеннями про загибель. Ці документи в народі отримали назву «похоронки». Вони ставали для родин не лише гірким свідченням трагічної долі рідної людини, а й підставою для призначення пенсій, надання пільг. Під час воєнного часу ця допомога часто була єдиним джерелом для виживання дітей-сиріт, удів, літніх батьків тощо.

Загальні цифри військових утрат не зберігають персональну людську пам’ять, імена і долі полеглих, історії їх поховання тощо. Небайдужість сторонньої жінки зберегла для нас історію загиблого Леоніда Михтонюка. Кожен із військовослужбовців, який зник безвісти, загинув, гідний того, щоб його знайшли, ідентифікували та поховали...