/

Для 88-річного Миколи Івановича Куземченка загиблий батько пройшов крізь усе його життя й залишився сторожем вічності на одному з полів Другої світової війни. Син згадує його лише з любов’ю та глибокою й щирою вдячністю. Із війни батько не повернувся. Все життя Микола Куземченко шукав документи про долю батька та його могилу.

Напередодні німецько-радянської війни родина Куземченків, яка складалася з батьків і трьох дітей, проживала в с. Карпилівка Козелецького району Чернігівської області. На початку серпня 1941 р. на  Чернігівщини в межиріччі Дніпра й Десни розгорнулися запеклі бої з гітлерівцями. 26 серпня 1941 р. ворожі війська на півночі області захопили м. Новгород-Сіверський, 28 – смт Короп. До 20 вересня 1941 р. вся територія Чернігівщини була окупована противником.

На той час Іван Юхимович Куземченко, 1907 р. н., перебував у лавах Червоної армії. Подальший бойовий шлях українця ми відновили завдяки довідці Центрального архіву Міністерства оборони СРСР: сержант, командир стрілецького відділення 1-ї стрілецької роти мотострілецько-кулеметного батальйону 162-ї танкової бригади. Він відзначився в бою 16 грудня 1942 р. під час прориву передової лінії оборони противника в районі середнього Дону в напрямку до с. Красне Горіхове. Під сильним ворожим мінометним і артилерійським вогнем Іван Куземченко знешкодив 24 протитанкові міни, зробив проходи на мінному полі для танків.

Під час наступу на чолі свого відділення відважний командир вибив 25 ворожих солдатів із двох бліндажів, зайняв їх і тримав оборону до підходу головних сил підрозділу.

21 грудня 1942 р., перебуваючи в розвідці за 7 км на північ від с. Ситраківське, загинув у бою з великою групою супротивника як герой.

Наказом 25-го танкового корпусу № 02/н від 30 грудня 1942 р. нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст.

Для нас ці яскраві епізоди з біографії Івана Куземченка – втілення відданої та жертовної служби своєму народу. Проте дружина й діти дізналися про подвиги батька через 45 років після його героїчної смерті – 22 грудня 1987 р. І це завдяки наполегливим зверненням сина Миколи до різних установ та інстанцій.

У музейному документальному зібранні ми знайшли Іменний список безповоротних втрат Остерського району за квітень 1947 р. на шести аркушах, що містить відомості про 243 бійців, облікованих зниклими безвісти в роки війни. У ньому за № 93 значиться Іван Юхимович Куземченко, «зниклий безвісти в листопаді 1943 р.».

У 1954 р. родина отримала орденську книжку батька до ордена Вітчизняної війни ІІ ст. Про інші документи відповідь була одна: «Документи не збереглися».

Утім, Микола Куземченко не припиняв пошуки, доки не знайшов приблизне місце загибелі рідної людини, пройшовши не один кілометр і звернувшись до багатьох людей із його фотокарткою.

У 2001 р. правнуки домоглися того, щоб прізвище прадіда було вибите на стелі братського поховання на хуторі Сетраки Чертківського району Ростовської області Російської Федерації.

Пошук, який тривав понад п’ять десятиліть, – це приклад щедрої та до кінця вірної любові сина, данина світлій пам’яті батька Івана Юхимовича Куземченка.