/

У популярному художньому фільмі «Врятувати рядового Раяна» розповідається про те, що мати втратила на війні трьох синів. Задля того, щоб не загинув четвертий син, здійснюється операція з урятування рядового солдата. А скільки ж у Червоній армії одночасно перебувало членів однієї родини? Скільки з них не повернулися з фронтів?

Саме про таку родину були знайдені документи серед матеріалів Меджибізького РВК Хмельницької області.

Із початком німецько-радянської війни родина Кондрацьких покинула рідні місця – м. Меджибіж Кам’янець-Подільської (нині – Хмельницька) області. Батько, Микола Михайлович, повіз своїх синів – Бориса, 1921 р. н., Романа, 1923 р. н., та Миколу, 1926 р. н., – до війська. Як виявилося, це був шлях на війну для всіх синів і батька, який був непризивним за віком.

Повертаючись до дружини, яка з рештою сім’ї евакуювалася вглиб країни, голова родини Микола Кондрацький був мобілізований у Рязанській області до Управління воєнно-польового будівництва. Він брав участь у будівництві укріплених споруд, підвезенні військового спорядження та провіанту до війська, під час наступу Червоної армії займався доставкою мобілізованих із щойно визволених населених пунктів. За два роки війни пройшов бойовими шляхами по Рязанській, Орловській та Воронезькій областях Росії, через українські м. Ізюм, Куп’янськ Харківської області. Війна для Миколи Кондрацького завершилася під м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), де в жовтні 1943 р. його було поранено. Після пів року лікування, у квітні 1944 р., 52-річний солдат повернувся додому.

На батьківщині дізнався, що про синів, яких сам відправив на війну, нічого невідомо. На його запити уже у вересні 1944 р. з Управління з обліку втрат із м. Москва через Меджибізький РВК повідомили, що Борис зник безвісти в серпні 1941 р. Про інших двох синів звістки не було, що давало надію на їх повернення.

На щастя для батьків, молодший син Микола повернувся додому живим. Згідно з архівними документами, він був мобілізований лише в 1943 р. Куп’янським РВК Харківської області (чому так сталося, сказати неможливо).

У 1945 р. сержант Микола Кондрацький – командир гармати 1852-го зенітно-артилерійського полку протиповітряної оборони Червоної армії. Він відзначився в боях під час переправи через р. Одер. У квітні 1945 р. неподалік від м. Кюстрин (нині – м. Костшин-над-Одрою, Польща) його підрозділ прикривав переправу від ворожої авіації. Під час бою 12 квітня 1945 р. завдяки вмілому керівництву сержанта М. Кондрацького гарматою було підбито ворожий літак, за що командир був нагороджений медаллю «За відвагу».

Про долю середнього сина Романа батько дізнався лише 12 грудня 1946 р., коли надійшло повідомлення про те, що Р.М. Кондрацький зник безвісти 4 жовтня 1942 р.

Науковцями Музею було встановлено, що на момент гибелі Роман Кондрацький був рядовим 58-ї стрілецької дивізії 50-ї армії Західного фронту. Оскільки він до війська був призваний Калачевським РВК Воронезької області, то й сповіщення про його загибель із частини було направлено до військкомату призову. Проте через відсутність рідних у результаті воно опинилося в Управлінні з обліку втрат.

У 1946 р. батькам загиблого повідомили неповну інформацію, без місця зникнення сина, яке було в «похоронці» із військової частини, – с. Фоміне Перше, Баратинського району Смоленської (нині – район Калузької) області. Наразі, на жаль, ми не знаємо, чи довідалися про це батьки.

Після війни Микола Михайлович Кондрацький працював у шкільній бібліотеці. Напевно, через те, що на тлі дитячого шуму його особистий біль вщухав. До військкомату він звернувся за довідкою про службу в армії в 1941–1944 рр.

Сьогодні ми повинні пам’ятати усіх тих, хто пройшов через страшні випробування. Тих, хто після війни жив із болем у серці через втрату рідних.