/

У кожній війні є полонені й зниклі безвісти. Під час Другої світової війни гітлерівське керівництво створило розгалужену мережу різного типу таборів для утримання військовополонених і насильно вивезених у рабство громадян окупованих країн. При цьому використовувався досвід роботи концентраційних таборів, створених у Німеччині після захоплення влади нацистами. Табори для військовополонених ділилися на такі категорії: збірні пункти, пересильні табори (дулаги), постійні табори (шталаги), основні та малі робочі табори.

Збірні пункти створювалися в безпосередній близькості до лінії фронту. Тут відбувалося остаточне роззброєння полонених, складалися перші облікові документи.

Наступним етапом руху полонених були пересильні табори (дулаги), які розташовувалися поблизу залізничних вузлів. Після сортування полонених рядового та сержантського складу відправляли в табори, які розташовувалися в глибокому тилу, – шталаги. У них, зазвичай, перебувала велика кількість полонених. Шталаги були базою для мережі основних та малих робочих таборів. Малі робочі табори підпорядковувалися основним таборам або безпосередньо шталагам. Вони розрізнялися за найменуванням населеного пункту, де були розташовані. Чисельність ув’язнених у малих робочих таборах була від кількох десятків до кількох сотень людей.

За неповними даними, у Німеччині та в окупованих нею країнах налічувалося 22 тис. таборів.

100 тис. полонених та цивільних робітників були направлені в Норвегію.

У цій країні полонених розподіляли по чотирьом базовим шталагам (№ 303 в м. Ліллегаммер, № 380 в м. Оппдал, № 330 в м. Алта та № 322 в м. Кіркенес). Кожний із шталагів ніс відповідальність за основні та малі робочі табори, які були в його підпорядкуванні на відповідній території.

Усього в табірній системі Норвегії нараховувалося біля 500 місць утримання полонених, серед них – робочий табір Б’єрнельва, розміщений у Північній Норвегії, підпорядкований шталагу № 330.

Полярне коло перетинає Норвегію на вершині гори Сальтф’єль. Саме тут, на висоті майже 700 м над рівнем моря, розташовувався табір Б’єрнельва. Головнокомандувач німецькими окупаційними силами в Норвегії, Фалькенхорст, вимагав 145 тис. військовополонених для здійснення планів Гітлера з будівництва залізниці до м. Кіркенес. За задумом нацистів, радянські в’язні мали прокласти залізницю через усю Північну Норвегію до цього міста, розташованого поблизу радянсько-норвезького кордону. Ці плани не були реалізовані. Утім, проєкт будівництва залізниці Нурландсбанен був частково здійснений силами військовополонених. До цього доклали зусилля й бранці табору Б’єрнельва.

Науковцями музею встановлені персональні відомості семи загиблих українських солдатів, в’язнів табору Б’єрнельва: Прохора Кіндратовича Буренка, 1913 р. н., Василя Федосовича Глушинка, 1911 р. н., Миколи Олексійовича Дубини, 1911 р. н., Григорія Степановича Ільченка, 1910 р. н., Василя Петровича Каракохи, 1910 р. н., Семена Омеляновича Хацка, 1902 р. н., Петра Трохимовича Шевченка, 1904 р. н. Четверо – уродженці Київської області, по одному військовослужбовцю народилися та призивалися до армії з Вінницької, Донецької та Харківської областей.

Миколу Дубину, який був призваний до армії в 1941 р., полонили в липні 1942 р. під м. Новочеркаськ Ростовської області в Росії. Він загинув 8 лютого 1942  р. Шестеро, потрапивши до полону в кінці 1943 р. та на початку 1944 р., померли впродовж 1944 р. Більшість загиблих військовослужбовців потрапили до полону на теренах України: Прохор Буренок – під м. Житомир у листопаді 1943 р., Григорій Ільченко – на полтавському напрямі восени 1943 р., Семен Хацко – в Гомельській області Білорусі в грудні 1943 р., Василь Глушинок – під Шепетівкою на Хмельниччині в січні 1944 р., Василь Каракоха і Петро Шевченко – на Черкащині в січні 1944 р.

Військовополонені з України були звичайними чоловіками, які вимушено опинилися в армії. Вони мали цивільні професії, родини, дітей. Вони не були винні ні в розгортанні такого великого протистояння, ні в тому, що потрапили до полону. Всі семеро пішли з життя в розквіті сил, у віці 30–40 років. Жодна з українських родин не дізналася про місце смерті батька, чоловіка й сина в окупованій нацистами Норвегії.

Нами встановлені не лише персональні відомості досі невідомих українських військовополонених, а знайдене місце сучасного поховання загиблих – військове кладовище іноземців у Норвегії, провінція Нурланд, острів Тьйотта, ділянка В.

Задля вшанування пам’яті цих жертв війни та ідентифікації українців, які перебували в полоні, проводилося це дослідження. Знайдені відомості будуть розміщені на пошуковому порталі martyrology.org.ua. Ми повертаємо імена загиблих на нашу карту пам’яті.