/

У багатьох народів світу є вірування, що душа непохованої, непізнаної людини не може спочити після смерті. У вересні цього року пошуковою експедицією «Барвінківський котел 1942» знайдено поховання одного бійця, що поліг у полях на харківській землі під м. Барвінкове.

Поруч із ним було багато особистих речей: круглий казанок, емальований кухоль, алюмінієва ложка з написами, два складаних ножа, кресало, кремінь, дві монети, олівець, поясний ремінь, пряжка від амуніції. А головне – солдатський медальйон! Його вдалося прочитати та ідентифікувати бійця.

Загиблим червоноармійцем виявився Петро Гнатович Винниченко, 1901 р. н., уродженець с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області, мобілізований до армії в 1941 р. Петро Винниченко офіційно значився «зниклим безвісти в листопаді 1943 р.». Це, зокрема, зазначено в Книзі Пам’яті України Харківської області, що зберігається в музеї. Удома його чекала родина – дружина Дар’я Семенівна та діти. У Списку безповоротних утрат особового складу Червоної армії, встановленого Шевченківським РВК Харківської області в 1946 р., зазначено, що зв’язок Петра Винниченка з рідними перервався 26 травня 1942 р. (донесення післявоєнного часу № 83884 від 9 жовтня 1946 р. https://obd-memorial.ru).

У цей час добігала кінця трагічна Харківська наступальна операція 12–29 травня 1942 р. Унаслідок прорахунків радянського командування в «мішку» на Харківщині в районі м. Балаклія опинилося дві армії – 6-та і 57-ма, а також ударна група генерала Л. Бобкіна. На лівий берег р. Сіверський Донець вдалося перейти лише окремим невеликим групам. Війська Південно-Західного і Південного фронтів втратили 171 тис. бійців убитими. У полон потрапило 240 тис. червоноармійців і командирів.

Петро Винниченко не зник безвісти, а поліг за рідну землю. Його поховали бойові побратими в окремій могилі, мабуть, поважали і цінували санітара свого військового підрозділу. І наразі його душа заспокоїться!

Пошуковці не тільки ідентифікували військовика, а й дізналися, що в родині Винниченків ще воював і загинув син П. Винниченка – Микола. У 1943 р. йому виповнилося 18 років, він був мобілізований до армії. Брав участь у боях з вигнання гітлерівців із рідної харківської землі. Головне місто Слобожанщини – Харків – переходив із рук у руки чотири рази, будучи остаточно зайнятим радянською стороною лише 23 серпня 1943 р. під час Курської битви. Можемо сказати, що саме на таких ділянках фронту вирішувався загальний підсумок війни на Східному фронті. Микола Винниченко воював у складі 178-го стрілецького полку 57-ї армії. Був тяжко поранений 28 серпня 1943 р. Помер 31 серпня 1943 р. в хірургічному польовому пересувному шпиталі № 5247. У музеї зберігається сповіщення про смерть Миколи, яке отримала його мати.

Завдяки Всеукраїнській громадській організації «Союз „Народна пам’ять“» було піднято та ідентифіковано останки загиблого голови родини Винниченків – Петра Гнатовича, знайдені його родичі й відбулося гідне перепоховання.

Наразі Петро Винниченко та його син Микола живуть у двох доньках Петра Гнатовича, дев’ятьох онуках, тринадцятьох правнуках і чотирнадцятьох праправнуках!