/

Ця історія пошуку почалася із запиту родичів про долю прадіда Доільніцина Єгора Івановича, який згинув у Другій світовій війні. Про долю рідної людини родина нічого не знала. Прадід, уродженець с. Жуковська Каргопольського району Архангельської області Російської Федерації, мав дружину і дітей, господарював на землі. Єгор Іванович, 1900 р. н., на німецько-радянську війну потрапив із третьою хвилею мобілізації. До 1 жовтня 1941 р. до лав армії були призвані мобілізаційні ресурси запасу: чоловіки від 1890 до 1918 р. н. Завдяки документам, викладеним на загальнодоступних Інтернет-ресурсах, було встановлено, що він служив у 1247-му стрілецькому полку 377-ї стрілецької дивізії.

Оборонна смуга, силова розвідка, дзот тощо... Для пересічної людини це – незрозумілі речі. Для військових це – проза війни, важка солдатська праця. Бойовий шлях військовослужбовця почався на Волховському фронті, де йшли бої за міста Ленінградської області – Волхов і Тихвін. Наприкінці січня 1942 р. 377-ма стрілецька дивізія у складі 59-ї армії перейшла в наступ і прорвала ворожі позиції вздовж р. Волхов. Упродовж березня – травня вела бої на східному березі р. Помість, улітку – на західному березі р. Горєва. Надалі, просуваючись на північ і північний схід, дивізія зайняла полосу оборони, намагаючись весь час покращити свої рубежі. Мінометно-артилерійським і снайперським вогнем нищилася жива сила й вогневі засоби противника. Проводилися силові розвідки, нічні пошуки та засідки, щоб захопити полонених і здобути інформацію про ворожі угруповання перед фронтом бойового підрозділу. Лише впродовж січня – березня 1943 р. на різних ділянках оборонної смуги дивізії противник намагався проникнути через передній край 19 разів.

Крім позиційних боїв, за час оборони військовиками дивізії було збудовано 379 дзотів, відрито 150 стрілецьких окопів, траншей загальною протяжністю 12 км, встановлено 28,5 км дротяних загороджень, 24 800 протипіхотних і протитанкових мін, збудовано 2 пароми, 7 човнів на 25 осіб кожний, прокладено 25 км доріг, 6,5 км маскувальної огорожі, 1 км лісового завалу. І все це відбувалося у складних бойових умовах, удень і вночі, у дощ і сніг, під ворожим мінометно-артилерійським вогнем.

Саме від мінометного уламка 29 березня 1943 р. загинув Єгор Іванович Доільніцин. Спочатку бійця поховали поблизу с. Димне Чудовського району Новгородської області Російської Федерації. Згодом відбулося перепоховання до військового поховання в с. Мар’їно Чудовського району Новгородської області Російської Федерації. Нині до цієї могили з навколишніх населених пунктів перепоховано 786 військовослужбовців усі – відомі.

На жаль, родина так і не змогла вклонитися могилі батька. У пошуках кращої долі сім’я переїхала в Україну, сповіщення про його смерть не отримала, державної допомоги не мала.

Ми не розповіли б про щоденність бойового підрозділу, якби не з’ясована доля рядового солдата Єгора Доільніцина. І не могли би стверджувати той факт, що є такі братські могили, де всі поховані відомі, вшановані й спочивають з миром, якби не запит Романа Олександровича Доільніцина, правнука загиблого бійця. Дякуємо Вам, наш шановний запитувачу. Вклонімося разом усім тим, хто не повернувся з минулої війни!