Під час Другої світової війни мільйони людей втратили своїх близьких, багатьом родинам невідомо, де знайшли свій останній спочинок їхні рідні.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. За підрахунками різних дослідників, які вивчали автентичні джерела та використовували сучасні методики, людські втрати України складають від 8 до 13 млн осіб.

Розшукуючи свого діда, зниклого в 1941 р., до музею звернувся мешканець Київщини Сергій Казмірчук. Саме від музейників онук дізнався про долю діда та місце його поховання.

Нам вдалося з’ясувати, що Семен Натикач, 1905 р. н., уродженець с. Росава Миронівського району Київської області, був призваний до армії в 1941 р. Миронівським РВК, потрапив до німецького полону 9 липня 1941 р. в районі м. Чудове (Новгородська область, Російська Федерація). Перебував у кількох таборах для військовополонених, останній – шталаг IV Н (304). Згідно із записом в Іменному списку безповоротних втрат Миронівського РВК Київської області, розшукуваний помер у німецькому полоні 13 червня 1943 р.

У картці військовополоненого Семена Натикача (табірний номер 6147), яку музейники знайшли на загальнодоступних сайтах, зазначена інформація про табори, через які пройшов бранець. У базі даних радянських громадян, похованих на території землі Саксонія в Німеччині, знайшли місце захоронення полоненого. Цей потужний інформаційний портал був створений завдяки роботі центру документації Об’єднання «Саксонські меморіали» (м. Дрезден) з встановлення імен усіх похованих громадян колишнього Радянського Союзу на кладовищах Німеччини.

Свій останній притулок Семен Натикач знайшов на територіі кладовища в Саксонії – Еренхайн Цайтхайн (кладовище ІІІ, ділянка 58, блок 1, ряд 8).

Еренхайн Цайтхайн – найбільше радянське меморіальне кладовище в Саксонії, де поховані понад 30 тис. осіб.

У травні 1941 р. на великому полігоні Вермахту Цайтхайн (неподалік від м. Дрезден) було створено стаціонарний табір для військовополонених. У 1942–1943 рр. табір поступово перетворився на великий запасний шпиталь, в якому одночасно перебувало до 8000 осіб. Сюди потрапляли хворі з різних країн. Проте найтрагічнішими були долі радянських військовополонених. Вони помирали від голоду, поганих умов утримання, відсутності медичної допомоги тощо. Їх ховали на чотирьох кладовищах Цайтхайн. Відразу після закінчення Другої світової війни Радянською військовою адміністрацією в Німеччині була встановлена загальна кількість похованих на цих кладовищах – 32 430 осіб. Саме в пам’ять про ці жерти було споруджено меморіальне кладовище Еренхайн Цайтхайн.

На кладовищі ІІІ з листопада 1942 р. до вересня 1944 р. ховали радянських військовополонених, які померли в запасному шпиталі Цайтхайн. Кладовище розташовувалося в 2,5 км від головного входу табору, тому трупи бранців возили на візках польовою залізницею. Могили похованих нині не позначені. Вони розміщені на території площею 60 на 93 м. По центру кладовища встановлено обеліск із сірого граніту. Наразі ця територія входить до заповідної зони.

Пам’ятати про ці жертви, з’ясовувати їхні долі, шанувати їхню пам’ять наше завдання.