/

«На особистому прийомі до мене звернувся правнук загиблого на фронті червоноармійця Івана Івановича Дмитрієнка з проханням допомогти з’ясувати місце поховання полеглого та увічнити його прізвище на військовому меморіалі. Надаю Вам копії листів-відповідей по суті даного питання, які надійшли від: Головного управління національної поліції в Кіровоградській області, Державного архіву Кіровоградської області, Ясинівської сільської ради, Кіровоградського ОВК, Олександрівської районної державної адміністрації, Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, та роздруківки донесень про безповоротні втрати, розміщені на сайті www.obd-memorial.ru»

У зверненні до науковців Меморіального комплексу депутат Харківської міської ради розповів про тривалий пошук, ініційований родичами загиблого, про неоднозначність інформації у воєнних документах, а також про висновок за результатами спільних досліджень: червоноармієць Іван Іванович Дмитрієнко, уродженець Харківської області, був убитий 2 січня 1944р. та похований разом із трьома однополчанами на північній околиці лісу Нерубайки в могилі № 1, яка розташована близько 1 км на півн.-захід від х. Біляївка Єлизаветградківського району Кіровоградської області.

Саме така інформація містилася в першоджерелі – Донесенні № 61028 про безповоротні втрати воїнів 252-ї стрілецької дивізії, у якій служив Іван Іванович. Запитувач-депутат просив підтвердити місце поховання Івана Дмитрієнка та його однополчан з метою подальшого увічнення імен загиблих на пам’ятному знаку. До того ж, співробітники Ясинівської сільради повідомили, що на цвинтарі села розшукали чотири братські могили, а також стару металеву табличку, на якій зберігся напис – «Шаповалов. 1944р.». Таке прізвище мав один з однополчан Івана Івановича, якого, згідно з Донесенням № 61028, поховали на кілька днів раніше в могилі № 2 неподалік від розшукуваного нами поховання.

Здавалося, що проблема встановлення місця поховання майже вирішена й потрібно лише підтвердити знайдену інформацію. Однак документальні підстави руйнувалися одна за одною... Стало зрозуміло, що цей «багато аркушний» запит потребує особливої уваги.

Під час перегляду документів музейного Фонду про полеглих воїнів Коломацького РВК Харківської області дослідники знайшли сповіщення про загибель Івана Івановича Дмитренка, який помер від ран 28 лютого 1944р. у військовій частині – польова пошта № 44683 і був похований у м. Кам’янка-Шевченкове Кіровоградської обл. (нині м. Кам’янка Кам’янського р-ну Черкаської обл.). Ця похоронка була виписана на ім’я дружини зазначеного бійця – Галини Іванівни, дані якої повністю співпадали з інформацією про ПІБ дружини розшукуваного нами воїна.

Почався складний аналіз документів воєнного часу з додатковим пошуком інформації про долю однополчан загиблого: тих, які нібито були «поховані» в одній могилі разом із розшукуваним, й тих, кого «захоронили» в сусідніх похованнях. У результаті проведеного дослідження було виявлено низку помилкових даних щодо полеглих.

Співробітники з’ясували, що серед однополчан розшукуваного, яких, згідно з Донесенням № 61028, «захоронили» у братській могилі № 2, два бійці насправді були поховані зовсім в інших населених пунктах того ж району. Це – Олександр Гнатович Драчов, записаний на меморіальній плиті могили № 140 (с. Ясенове), та Кіндрат Григорович Олейник, увічнений у списках воїнів, похованих у могилі № 132 (с. Михайлівка). А «захоронений» у могилі № 3 однополчанин Георгій Миколайович Редик загинув на два тижні пізніше вказаної у вищеназваному Донесенні дати й був похований в іншому населеному пункті, що на 40 км західніше від зазначеної «могили», – с. Красносілка Олександрівського р-ну.

Крім того, на загальнодоступному сайті Об’єднаної електронної бази загиблих воїнів Великої Вітчизняної війни (www.obd-memorial.ru) науковці розшукали Довідку, відповідно до якої однополчанин Іван Дмитрович Верко «був похований своєю дружиною на кладовищі с. Красносілля», а не в могилі № 5, як указувалося в Донесенні № 61028.

Усі ці факти дали підстави припустити, що інформація, викладена у згадуваному Донесенні, не повністю відповідала дійсності. Можливо, документ складався набагато пізніше встановлених строків обліку загиблих воїнів і тими службовцями, які за різних обставин не володіли повною інформацією про полеглих. Імовірно, прізвища деяких військовослужбовців занесли до загального списку втрат 252-ї сд пізніше, а самих воїнів «поховали» на тій території, де з ними був утрачений зв’язок.

Повертаючись до розповіді про долю Івана Івановича Дмитрієнка, зазначимо, що пораненим він потрапив до хірургічного польового пересувного госпіталю № 64 (умовний номер – «пп 44683»), який дислокувався на початку січня 1944р. у м. Олександрівка Кіровоградської області. 20 січня того ж року госпіталь, у якому лікували Івана Івановича, переїхав до м. Кам’янка-Шевченкове. Однак 28 лютого 1944р. боєць помер від отриманих ран і був похований разом з іншими військовослужбовцями в братській могилі на госпітальній ділянці місцевого цвинтаря. Медичні працівники відправили сповіщення про смерть воїна на адресу військкомату, яким призивався воїн. Однак заповнюючи документ на ім’я дружини загиблого, допустили помилку, вказавши прізвище «Дмитренко» замість «Дмитрієнко». Проте у військкоматі, виписуючи другий екземпляр похоронки, зазначили правильні дані дружини, про що свідчить корінець від сповіщення, який зберігся у Фондах музею.

Нині прізвище Івана Івановича значиться під № 39 у списку військовослужбовців, похованих у м. Кам’янка Черкаської обл. (колишнє м. Кам’янка-Шевченкове Кіровоградської обл.) й викарбуване на меморіальній плиті цього захоронення.

Головна мета пошукової роботи за запитом досягнута – пам’ять про воїна збережена, а його прізвище увічнене. Проте ця історія вкотре підтверджує необхідність наукового та методологічного підходу в дослідженні доль загиблих, адже маленька помилка або недбальство у встановленні істини про учасників минулої війни можуть назавжди залишити їх «невідомими», «безіменними», «зниклими»...