«Український інститут національної пам’яті скеровує до вас лист О.І. Асадчева для розгляду і відповіді заявникові в частині уточнення списків та прізвищ похованих радянських солдатів у смт Радуль».

Автор листа – небайдужа людина, історик-пошуковець – Олександр Іванович Асадчев звертався від імені мешканців цього селища з проханням допомогти у відновленні історичної справедливості та встановленні на 5 братських могилах меморіальних дощок із прізвищами воїнів, загиблих біля Радуля. Лист-запит (обсягом 27 сторінок) складався з кількох таблиць, до яких були внесені ретельно опрацьовані дані понад 400 колишніх бійців Червоної армії. Більшість із них померли в госпіталях після отримання поранень у бою, але були й ті, хто загинув під час атаки, потонув у Дніпрі або був залишений у траншеї противника… Тоді, восени 1943р., усіх їх об’єднала одна військова операція – форсування Дніпра, а також спільне місце загибелі – містечко Радуль Ріпкинського району Чернігівської області, яке вони визволили від загарбника.

Сімдесят три роки, що промайнули з того часу, викривили прізвища багатьох бійців, а деяких із них взагалі загубили… А т.зв. «людський фактор» (який часто присутній в обліку військових меморіалів) розподілив прізвища однополчан, загиблих в один день й первісно похованих в одній могилі, до списків різних братських поховань.

Опрацьовуючи матеріали про військові поховання, науковці звернули увагу на той факт, що у трьох різних могилах значаться 20 бійців, загиблих в один день – 2 жовтня 1943р., більшість із яких мали «не слов’янські» прізвища. З’ясувалося, що ці воїни були уродженцями Азербайджану, Вірменії, Росії та Таджикистану. Під час кропіткої роботи з інформацією про кожного загиблого бійця на території смт Радуль, співробітники музею не тільки підтвердили низку помилок в особових даних десятків колишніх бійців, а й відновили деякі факти тих жахливих днів.

У Донесенні військової частини про втрати зазначалося, що всі вони «потонули у Дніпрі». Проте декого змогли поховати на острові посеред легендарного Славутича в районі смт Радуль, а інших лише облікували як загиблих у конкретному місці…

Науковці розшукали Журнал бойових дій 15-ї стрілецької дивізії, у якій служили зазначені воїни, та зрозуміли, що саме сталося того дня:

«01.10.1943р. Противник частинами 86-ї піхотної дивізії, яка посилена великою кількістю артилерії (польової та зенітної), танками, а також підтримана авіацією,обороняється на західному березі р. Дніпро, переходячи до частих контратак.

У ніч на 2 жовтня 1943 р. бійці 321-го СП 15-ї СД розпочали форсування ріки зі східного берега, а також з островів, що західніше смт Радуль (куди за добу до цього дня переправилася одна стрілецька рота 47-го СП 15-ї СД – Авт.). О 01.20 2-й батальйон повністю висадився на західний берег й успішно атакував передній край противника. Під час переправи 3-го батальйону сталися п’ять прямих влучень мін у чотири човни й паром, у результаті чого,усі бійці з цих плавзасобів або вбиті, або потонули.

2.00 – противник контратакував 2-й батальйон. Вогнем з гвинтівок і кулеметів контратака була відбита.,

3.00 – контратака повторилася, однак також успіху не мала.

5.00 – противник утретє безуспішно контратакує батальйони, які переправилися на західний берег.

(З 5.00 до 7.00 з району боїв було чутно сильний шум автомобільних і танкових моторів).

7.00 – силою одного стрілецького батальйону та чотирьох танків противник контратакував правий фланг 2-го батальйону. Одночасно по лівому флангу цього батальйону противник ударив батальйоном своєї піхоти за підтримки 3-х важких та 8-ми легких танків. Важкі танки підійшли на близьку відстань і почали вести вогонь упритул по бойових порядках 2-го та 3-го батальйонів. Зав’язався важкий бій.

7.30 – противник уп’яте атакував батальйони, проте був притиснутий до землі вогнем з гвинтівок та кулеметів радянських бійців.

8.00 – атака повторилася.

8.45 – почалася сьома контратака. На окремих ділянках вона доходила до рукопашних боїв. На цей час посилився ворожий артилерійський вогонь із далекої відстані по всій глибині бойових порядків 321-го СП, зосереджуючи вогонь по траншеях, зайнятих радянськими підрозділами. Противник вивів із ладу 50% засобів переправи.

9.30 – контратакуючи восьмий раз, противнику ціною великих втрат удалося затиснути у півкільце купку сміливців обох батальйонів, які ще залишилися живими. О 9.55 німецькі танки, а за ними піхота, увірвалися до бойових порядків батальйонів. Розпочався жорстокий нерівний рукопашний бій розрізнених груп. Східного берега дісталися лише одиниці. Усі інші загинули»

Сухий опис неймовірно жорстоких боїв цього жовтневого дня 1943р. став яскравим підтвердженням героїзму сотень військовослужбовців, загиблих під час визволення української землі. На невеличкому шматочку Чернігівщини плечем до плеча стали щонайменше шість дивізій, щоб вигнати ворога з цієї території. Вони були різних національностей, розмовляли різними мовами, були різного віку, проте всі були єдині в бажані звільнитися від загарбника. Їхні прізвища мають бути збережені, адже увічнення імен полеглих воїнів – це не право, а безперечний обов’язок наступних поколінь.