/

«Мій прадід загинув у 1944р., похований у с. Актове. Усю інформацію про нього знаю, проте мені невідомо, у якому місті він загинув…»

Улітку минулого року співробітники музею відповіли на запит щодо долі Івана Терентійовича Магди, якого розшукував його правнук. Науковцям удалося встановити, що сержант Іван Терентійович Магда помер від ран 27 березня 1944р. і був похований у с. Троїцьке Вознесенського району Одеської (нині Миколаївської) області. Після війни останки загиблих воїнів були перепоховані в братській могилі, яка знаходиться в с. Актове Трикратської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Утім, не все було просто в цій історії.

Під час пошуку відомостей у загальнодоступній електронній базі виявилося кілька однофамільців (однаковими були прізвище, ім’я та по батькові), але з різними датами народження – 1904 і 1914рр. У виявлених військовослужбовців співпадали: військкомат призову (Томаківський РВК Дніпропетровської області), військове звання (сержант, молодший командир), адреса проживання родини (с. Настасівка Томаківського району Дніпропетровської області), прізвище, ім’я, по батькові дружини (Магда Марія Костянтинівна). Відомо, що воїн 1914 р.н. був призваний до лав Червоної армії 1 серпня 1941р., а 25 серпня 1941р. пропав безвісти. Насправді ж він потрапив в оточення, був звільнений, проте ким і коли в документах не значилося. Головне – залишився живим. Це була перша хвиля мобілізації, що збігалася з оборонними боями, відступом та оточенням великої кількості радянських військ. Виходячи з того, що до кінця жовтня 1941р. Дніпропетровська область була повністю окупована гітлерівцями, ці відомості відповідали дійсності.

Бої за визволення території України від нацистських загарбників відбувалися впродовж 1942 – 1944рр. На цей час вся територія України перебувала в окупації від двох до трьох років. Воїн 1904р.н., скоріш за все, був мобілізований після визволення від гітлерівців 3 лютого 1944р. рідного с. Настасівки Томаківського району Дніпропетровської області. Далі шляхи цих військовослужбовців збіглися: 1008-й стрілецький полк, 266-та стрілецька дивізія, 3-тя гвардійська армія.

Наукові співробітники мають ґрунтовно досліджувати джерела, правильно тлумачити їх і оцінювати, зважати на рівень достовірності, а також використовувати почерпнуті відомості для відповідного висновку. Визначилися, що зібрана інформація стосується однієї людини – сержанта Івана Терентійовича Магди, за плечима якого був призов 1941р., оточення, полон, звільнення з полону, життя в окупації, повторна мобілізація в 1944р., жорстокі бої й передчасна смерть.

На визволеній від гітлерівців території проводилися повторні мобілізації, які стосувалися як колишніх радянських військовополонених й оточенців, так і контингенту призовників віком від 17 до 50 років. Зі збірних пунктів мобілізовані командами прибували до армійських запасних полків, де з ними проводили бойову підготовку. Траплялося, що тривалість навчання становила 15 діб. З одного боку, такі дії військових стосовно місцевого поповнення армії були наслідком украй складних обставин на фронті, практики ведення війни під гаслом здобуття перемог незалежно від кількості втрат, а з другого, – продовженням жорстокої сталінської політики щодо людей, які перебували на окупованій території.

Наступне запитання Євгена Федорова стосувалося місця загибелі прадіда. У кінці лютого 1944р. Іван Магда прибув до 1008-го стрілецького полку 266-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії, яка вела бої у складі 4-го Українського фронту на дніпропетровському напрямі з ліквідації Нікопольського плацдарму. У той рік весна в Україну прийшла рано. Упереміж із снігом ішли дощі, дороги стали непрохідними. Увесь транспорт застрягав у багнюці. Бійці на собі несли міномети, кулемети й боєзапаси. 25 лютого 1944р. 266-та стрілецька дивізія вийшла до річки Інгулець. Завершилася Нікопольсько-Криворізька наступальна операція (30 січня – 29 лютого 1944р.). Війська 4-го Українського фронту отримали можливість почати вигнання гітлерівців із Криму. Дивізія в повному складі вже 2 березня форсувала Інгулець, захопила села Світлівка, Микільське (нині Високопільського району Херсонської області), Озерівка (нині Березнегуватського району Миколаївської області), Олександрівка (нині Казанківського району Миколаївської області). 12 березня 1944р. військовий підрозділ було передано до складу 46-ї армії. Дивізія рушила за маршрутом Новий Буг, Улянівка (нині Новобузького району Миколаївської області), Димівське (нині Березнегуватського району Миколаївської області). Просуванню вперед заважали танення снігу та бездоріжжя, але противник так і не отримав перепочинку для створення тривалої оборони. У ці дні «Нью-Йорк геральд трибьюн» писала: «... ще більш вражаючим є швидке проникнення Червоної армії вглиб укріплених німецьких позицій у несприятливих умовах, які зараз існують на Україні, бо військові експерти вважали, що майже неможливо вести механізовану війну при такій негоді».

23 березня 1944р. 266-та стрілецька дивізія отримала завдання форсувати Південний Буг у районі Білоусівки (нині Вознесенського району Миколаївської області), захопити плацдарми в районі сіл Дмитрівка, Рюмівське та Новобілоусівка (нині Вознесенського району Миколаївської області). Ширина річки у цьому місці становила 300 м, але через весняну повінь вона досягла вшир близько 1 км. Уперше за війну військова частина отримала достатню кількість засобів для переправи: 43 човни, 12 плотів на діжках. Це дозволяло в ході форсування переправити одним рейсом 75 осіб, 3 станкових кулемети і 45-мм гармату.

Перша смуга оборони противника проходила околицями населених пунктів Червоний Маяк та Рюмівське. Командир дивізії вирішив головними силами підрозділу захопити плацдарм уночі. Південніше цього напряму було заплановано проведення відволікаючого удару, який розпочався 25 березня о 22.00 силами стрілецької роти 1010-го полку дивізії. Раптовість дозволила захопити плацдарм на західному березі річки. Бійці зарилися в землю й відбивали шалені атаки ворога. Коли бій досяг межі, почалося форсування річки на головному напрямі силами 1006-го полку, якому вдалося з ходу захопити Рюмівське. Уранці 26 березня зав’язався бій за Червоний Маяк, що полегшило висадку частин 1008-го полку, який атакував цей населений пункт зі сходу. Противник вів жорстокий артилерійсько-мінометний обстріл захопленого плацдарму і переправ, безперервно контратакував. Увесь день на плацдармі гримів бій. Лише вранці 27 березня 1944р. за підтримки артилерії й штурмової авіації 1006-й і 1008-й полки оволоділи опорним пунктом Червоний Маяк. У цих боях 26 березня сержант Іван Магда отримав поранення й був доставлений до 295-го окремого медико-санітарного батальйону 266-ї стрілецької дивізії. 27 березня 1944р. він помер.

Люди були стомлені війною, бажали якнайшвидшого її завершення. Тому на межі людських сил у вкрай несприятливих умовах вони вперто йшли вперед, захищаючи свою землю і родини. А війна ламала їхні долі, забирала життя. І чи буває війна милосерною, людяною? Мільйонів синів, чоловіків, батьків не дочекалися в українських родинах. Проте долею прадіда – Івана Терентійовича Магди, цікавиться правнук, історія роду продовжується…