/

Війна – це трагедія, яка передусім руйнує людські долі, незважаючи на те, хто ти: переможений чи переможець.

У роки Другої світової війни мільйони родин не дочекалися із фронту своїх чоловіків, батьків, братів та сестер. Про їхню долю рідні дізнавалися з отриманих документів, у яких значилися болючі слова: «загинув», «помер від ран», «зник безвісти». Найстрашнішими є слова «зник безвісти», бо не можеш навіть вклонитися могилі рідної людини, яку чекав рік, два, а може й десятиліття…

Одним із тих, кого вважали зниклим безвісти, був Микола Цегельний. У жовтні 1945 р. до Васильківського РВК звернувся Іван Андрійович Цегельний із проханням знайти брата. В анкеті він повідомив, що в травні 1940 р. М. Цегельний був призваний Київським МВК і направлений до м. Проскурів у школу зв’язку. У 1944 р. брат перебував у військовій частині 32469-л. Відповідно до записів в анкеті розшукуваного зарахували зниклим безвісти в травні 1944 р. Саме з таким формулюванням у 1947 р. Миколиній матері було вручено сповіщення.

Минуло чверть віку після закінчення війни. У 1970 р. до Київського обласного військкомату надійшов лист від Збаразького РВК Тернопільської області з проханням допомогти знайти рідних воїна, останки якого було знайдено під час виконання польових робіт біля с. Іванчани Збаразького району. Ідентифікувати бійця вдалося за допомогою солдатського жетона, який дивом зберігся. Це був Микола Андрійович Цегельний, 1912 р. н., родом із Києва.

Солдатський жетон складався з ебонітової капсули, у якій зберігали шматочок паперу з особистими даними, які власноруч вносив військовослужбовець. Якщо капсула закривалася герметично, записка в ній могла зберігатися доволі довго. Хоча траплялися випадки, коли солдати не вписували своїх персональних даних, оскільки вірили в прикмету, що якщо записку заповниш – загинеш. Через цю, зокрема, причину пошуковці не можуть ідентифікувати знайдених солдатів, загиблих під час німецько-радянської війни. Із жетоном Миколи Цегельного пощастило – він зберігся і був заповнений.

Намагаючись відшукати інформацію про Миколу Андрійовича, науковці музею з’ясували, що тривалий час останки воїна не мали свого місця спочинку. Спочатку рештки тіла воїна перепоховали в с. Іванчани Збаразького району, а в 1984 р. їх перенесли до братської могили в м. Збараж Тернопільської області.

Завдяки клопіткій та наполегливій роботі пошуковців нащадки Миколи Цегельного дізналися про його нелегку долю і можуть приїхати та вшанувати пам’ять свого родича.