/

Нинішні події в країні актуалізували інтерес суспільства до історії свого народу, малої батьківщини, власної родини. Усе більше громадян України цікавляться своїми коренями, долею предків, місцем упокою воїнів, загиблих під час Другої світової війни.

Ірина Борисівна Барчій звернулася до співробітників музею з проханням знайти інформацію про бойовий шлях та теперішнє місце поховання загиблого діда – Олександра Матвійовича Головіна. Онука знала, що її мати виросла без батька. Він не повернувся з фронтів минулої війни, не пригорнув своїх шістьох дітей. Дружина, залишившись вдовою, піднімала їх на ноги сама й передчасно пішла з життя. Уже немає серед живих і жодної дитини Олександра Матвійовича, а обов’язок знайти та відвідати могилу предка ліг на плечі онуків і правнуків.

Інформації про розшукуваного було мало. Червоноармієць Головін Олександр Матвійович, 1907 р. н., воював у складі 156-го танкового полку з моменту його створення в жовтні 1942 р. У грудні 1942 р. воїн був нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда» (червоноармієць 156-го танкового полку 45-ї мотострілецької бригади 5-го механізованого корпусу). Із цієї інформації стало зрозумілим, що Олександр Головін – учасник Сталінградської битви.

На війні не вибирають, де і ким бути. Головне – робити свою справу сумлінно. Наприкінці літа 1943 р. досвідчений воїн О. Головін, старший повар танкового полку, згідно з наказом від 14 вересня 1943 р. за № 06/н відзначений медаллю «За бойові заслуги». У цей документ вписані лише два бійці: червоноармієць Головін Олександр Матвійович, старший повар полку, та сержант Лачков Микола Іванович, розвідник роти управління. У нагородному листі зазначається, що «товариш Головін під час боїв із 13 серпня до 13 вересня 1943 р. на території Єльнинського району Смоленської області, виявивши мужність і звитягу, під сильним артилерійсько-мінометним вогнем противника своєчасно забезпечував передові підрозділи гарячою їжею». Для рядового бійця та командира в окопі казанок із гарячою кашею такий же важливий, як автомат. Проте не поваром у бою вбачав себе Олександр Головін.

Наступним документом, який пролив світло на бойовий шлях бійця, став наказ 5-го механізованого корпусу від 7 квітня 1944 р. за № 011/н, згідно з яким молодший сержант О.М. Головін, автоматник роти автоматників, був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст.

У цей час 5 механізований корпус у складі 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту вів бої на теренах Черкаської області.

Бойові дії за визволення Черкащини від нацистів тривали з 18 вересня 1943 р. до 12–13 березня 1944 р. Міста і села не раз переходили із рук у руки. У цих боях за с. Вотилівка Лисянського району молодший сержант О.М. Головін, автоматник роти автоматників, був убитий 5 лютого 1944 р. Похований у цьому селі. Діючи в складі танкового десанту, Олександр Головін виявив виняткову хоробрість, мужність і звитягу, незважаючи на поранення, знищував ворога до останнього.

Основна територія Черкаської області була визволена військами 1-го та 2-го Українського фронтів унаслідок проведених Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської наступательних операцій. Населений пункт Вотилівка вперше визволено 7 січня 1944 р., удруге – 25 січня 1944 р., остаточно визволено 13 лютого 1944 р. Скільки людської крові було пролито в цих боях!

Нині в братському похованні в с. Вотилівка упокоєні 1288 військовослужбовців, із них 383 – відомих, 905 – невідомих бійців. О.М. Головіна в списках похованих немає, проте значаться його однополчани, які загинули в один день із ним, 5 лютого 1944 р.: Дубровін Геннадій Львович під № з/п 111, Матолосов Валентин Миколайович під № з/п 224.

Написана історія народу і країни складається з історій звичайних людей і родин, а в кожної людини була своя війна і своя історія. Питання увічнення пам’яті Олександра Головіна залишається відкритим…