/

Родіон Батулін («Гена»), командир Білоруського добровольчого корпусу, вже понад 10 років веде боротьбу проти російських окупантів. Свої перші бойові навички здобув у легендарному «Азові» та 1-й окремій штурмовій роті Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» ще у 2015 р. Але що змусило громадянина Білорусі не лише приїхати до України, а й узяти до рук зброю?

Його жага до спротиву ворожій окупації – в крові. Прадід Родіона Іван Перелигін воював у небі Другої світової, створюючи карти ворожих територій. Через специфіку військової служби майже вся інформація про воїна зберігається в російському архіві під грифом «таємно», та для нащадків Іван завжди буде героєм. Як і багато інших бійців того часу, він ризикував життям не заради Сталіна, а заради своїх близьких.

На переконання Родіона, Білорусь нині перебуває під окупацією. Хоч білоруських добровольців наразі небагато, вони чудово розуміють, що несе із собою «русскій мір», і твердо стоять пліч-о-пліч з українцями в боротьбі за свободу.

Війна провела «Гену» через найгарячіші точки фронту. «Не думаю, що є такий напрям, де ми не воювали», – згадує він. Починалося все з оборони Київщини, зокрема м. Ірпінь та смт Гостомель. Частина бійців тоді служила у складі «Азова», з них згодом виріс батальйон, а потім – полк імені Кастуся Калиновського. Об’єднавшись у батальйон «Терор», білоруси брали участь у визволенні Миколаївщини, Херсонщини та в контрнаступі на півдні. Пізніше були бої на Запорізькому напрямі, виконання бойових завдань у Харківській та Донецькій областях.

В одному з інтерв’ю Родіон поділився спогадами про запеклі бої за м. Вовчанськ і згадав побратима з 1-го окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра Коцюбайла – Сергія Лугового («Волата»). Той загинув під час російського наступу на Харківщині. Сергій устиг написати історичний роман про князя Святослава, присвятивши його побратимам, але не дожив до видання книжки. Її примірник із пам’ятним написом про воїна-письменника зберігатиметься в Музеї.

Родіон Батулін не вважає себе героєм цієї війни. «Для мене найголовніше – це максимально вкласти в тих білорусів, які зараз прийшли й стали на захист України, бо я розумію, що кожен, хто нині отримує цей бойовий досвід протистояння Росії, хто нині живе в нашому добровольчому оточенні, кожен як спеціаліст може змінити хід подій у Білорусі. Тому я не ставлю на себе, я більше вважаю себе провідником між нашим теперішнім і майбутнім. Майбутнім, яке буде сформоване й реалізоване вже наступними поколіннями».