Початок листопада 1944 р. У кабінеті помічника керівника    1-го відділу Київського міського військкомату сидів старший лейтенант А. Сагалов і здивовано дивився на затриманого бійця – 35-річного чоловіка з глибокими зморшками на обличчі, що вказували на чималий життєвий досвід. Усе, що привертало до нього увагу, – по-дитячому наївні й водночас сумні очі, а також обставини, через які він потрапив до відділу…

Уже майже рік, як із м. Київ було вигнано гітлерівські частини. Тут повільно відновлювалося мирне життя, але воєнний стан ніхто не скасовував. На столичних вулицях було багато військових, які проходили колонами повз зруйновані будівлі, траплялися й нечисленні групи, що їх перевіряли комендантські патрулі.

Один з вартових загонів зупинив на залізничній ст. Дарниця чоловіка у військовій формі й після перевірки документів доставив до військкомату, де старший лейтенант розпочав допит затриманого, ретельно записуючи все до протоколу:

Запитання: Ваші прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, звідки родом, коли призвані до лав Червоної армії, місце служби?

Відповідь: Хобот Михайло Миколайович, 1909 р. н., українець, уродженець м. Синельникове Дніпропетровської області, неодружений, засуджений не був. В армії – від 25 вересня 1942 р. Останнє місце служби – Армійське підсобне господарство 61-ї армії.

Запитання:  Звідки й куди їдете?

Відповідь:  6 листопада 1944 р. я залишив свою частину  й вирішив поїхати до столиці України в м. Київ добиватися власної мети, оскільки в мене є схильність стати письменником.

Запитання: Яким чином Ви залишили свою частину, не маючи на руках направлення до м. Київ?

Відповідь: Оскільки командування моєї частини не допомагало мені в тому, щоб стати письменником, я вирішив оголосити їм, що поїду самотужки. Таким чином я поїхав. Перед залізничною ст. Дарниця був затриманий і доставлений у військкомат.

          Почувши слова на кшталт «залишив військову частину, щоб стати письменником», старший лейтенант явно міг подумати, що затриманий із нього глузує або взагалі перебуває в нездоровому стані. Водночас не було таємницею, що до відвойованих міст і сіл будь-якою ціною намагалися дістатись «ухилянти», дезертири й різні правопорушники, які вигадували неймовірні історії з метою сховатися від призову/мобілізації, пересидіти важкі часи чи затаїтися для можливих злочинів, тож пильність військового керівництва мала бути безпрецедентною.

Хоча старший лейтенант бачив, що заарештований боєць не схожий на злісного лиходія і відрізняється від багатьох з тих, хто «самовільно залишив військову частину», висновок щодо його долі записав за шаблоном і вкрай однозначно: «Хобота М. М. за самовільне залишення військової частини направити на пересильний пункт для відправки у штрафний батальйон на два місяці».

Не маючи стовідсоткових доказів щодо дальших подій, припускаємо, що стосовно Михайла Миколайовича почалися слідчі дії для з’ясування фактів його військової служби, оскільки до штрафбату його одразу не відправили… Співробітники Музею також вирішили простежити військовий шлях рядового Михайла Хобота, чиї матеріали збереглись у справі «Дезертири» Київського МВК.

Наприкінці листопада 1942 р. він у складі команди № 364 вирушив з Вологодського військово-пересильного пункту (ВПП) на фронт. Цікаво, що в мартиролозі «Книга Пам’яті Республіки Комі» (т. 7, с. 896) був знайдений запис про те, що в тому ж таки листопаді 1942 р. Кожвинським (нині – Печорський) РВК Республіки Комі був призваний … Хобот Михайло Миколайович, 1909 р. н., подальша доля якого – невідома. Якщо взяти до уваги, що від м. Печора до м. Вологда близько 1500 км, то цілком можливо, що військовослужбовці-новобранці могли бути доставлені потягом з першого ВПП до другого за два дні в межах одного місяця.

Але відразу виникає запитання, яким чином уродженець Дніпропетровської області, який за власним твердженням був призваний до лав армії у вересні 1942 р., опинився у Вологодському ОВК й понад те – в Республіці Комі в листопаді того самого року? Однозначної відповіді у нас немає, оскільки деталі мобілізаційних планів, логістики й військових навчань 80-річної давності або знищені, або донині засекречені й зберігаються в різних спецархівах, до яких науковці не мають доступу.

Хоча в тому ж таки мартиролозі міститься інформація, яка може пояснити певні протиріччя (далі – переклад тексту): «…північна земля Комі була свідком і невільним учасником масових репресій, які тривали в Радянському Союзі в 1930–1940-ві рр. Перед початком [німецько-радянської] війни в місцях відбування покарання, які розташовувалися на території республіки, перебувала не одна сотня тисяч громадян майже з усіх регіонів СРСР. А скільки було депортовано з прифронтових районів українців, білорусів, молдаван, жителів Прибалтики, поляків, німців? Із цих категорій людей через військкомати Комі на фронт пішли […] майже 100 тис. осіб.  Відомості про подальшу долю цих фронтовиків надсилали не за місцем призову, а зазвичай за місцем народження». Отже, можна припустити, що це і є однією з причин, через яку молодий чоловік опинився далеко від рідної Дніпропетровщини й чому за місцем призову про нього не залишилось жодних  документів, окрім запису в списку мобілізованих.

Від початку 1943 р. й до 7 травня того самого року червоноармієць Михайло Хобот служив у 204-му фронтовому запасному стрілецькому полку Прибалтійського військового округу, звідки був відправлений до 215-го армійського запасного стрілецького полку 61-ї армії.  Уже через кілька днів його зарахували до підсобного армійського господарства (ПАГ), де він перебував понад рік.

А далі – все те, про що вже розповіли: у листопаді 1944 р. Михайло Хобот самовільно залишив військову частину і приїхав до м. Київ. Був затриманий патрулем і відправлений до військкомату. Слідчі дії за справою рядового Михайла Хобота тривали від 15 листопада 1944 р. до кінця січня 1945 р. (понад два місяці). Згідно з Наказом № 6 від 30 січня 1945 р. його визнано дезертиром, якого мали направити до штрафного батальйону строком на два місяці.

Що сталося із солдатом потім? У документах з обліку полеглих та зниклих безвісти військовослужбовців Червоної армії він не значиться. У матеріалах про нагородження, зокрема й ветеранів, удостоєних післявоєнних медалей і орденів, його прізвище також відсутнє… Здавалося б, що на цьому історія бійця, який хотів стати письменником, але отримав статус дезертира закінчується, оскільки документів про його подальшу долю не знайдено.

Проте на одному з примірників Наказу № 6 про відправлення Михайла Хобота до штрафбату зберігся коротенький запис, який майже все пояснив: «21.02.1945 р. ЛЕК [лікарсько-експертна комісія] визнаний нестройовим за ст. 98 і 51. Направлений у промисловість».