/

«Завдяки Вашому пошуковому порталу «Мартиролог» віднайшла повідомлення, адресоване прабабусі, про загибель її чоловіка – Івана Яковича Тимченка. В документі зазначено місце поховання: хутір Ємельянув Луцького району Волинської області. […] Проблема в тому, що […] такий топонім відсутній на карті, бо після завершення Другої світової війни цей та інші найближчі хутори і села були знищені, а населення депортоване, оскільки ці поселення були заселені переважно німецькими колоністами ще наприкінці XVIII століття.

[…] чи залишились поховання солдатів на тому ж місці, і якщо так, то де їх шукати, чи є якісь орієнтири? Чи, можливо, могили були знищені чи перенесені? Відповідно, у разі перенесення, знову ж, де їх шукати?» – з такими непростими запитаннями звернулась до Музею праонука Івана Яковича пані Олена.

Пошук будь-яких відомостей про сам хутір не дав жодної відповіді на запит щодо існування чи перенесення військового поховання, створеного в 1944 р. Потрібно було проводити ретельне дослідження за даними однополчан Івана Яковича, які загинули з ним в один день і були поховані в тій самій  братській могилі.

Для роз’яснення, навіщо необхідна така додаткова робота, варто згадати наказ № 133 від 12 липня 1944 р. командира 344-го гвардійського стрілецького полку 119-ї гвардійської стрілецької дивізії, згідно з яким: «…на могилах, у яких поховано понад 10 осіб, вказувати лише прізвища 4–5 із них, додаючи слова «та інші». Може здатися, що наведений документ не стосується бійців інших військових частин, зокрема  969-го стрілецького полку 273-ї стрілецької дивізії, в якій служив Іван Тимченко. Проте, на жаль, це лише один виявлений наказ із багатьох розпоряджень військових керівників, який продемонстрував реальне ставлення армійських керманичів до місць упокою та пам’яті воїнів, полеглих у Другій світовій. Нині, через 80 років після завершення німецько-радянської війни, так само як і в 1940-х, після припинення бойових дій, стає зрозуміло, що однією з вагомих причин неможливості встановлення останнього  місця спочинку бійців стали саме такі й подібні вказівки командирів.

Метод пошукової діяльності, розроблений співробітниками Музею й названий         «за даними однополчан», допомагає відновити справедливість і повернути з небуття імена загиблих, які невиправдано підпали під формулювання «та інші». Суть його – порівняльний аналіз відомостей про полеглих бійців з однієї частини, адже доволі часто саме інформація про «відомих» стає підставою для підтвердження місця поховання інших – «невідомих».

У результаті проведених пошуків запитувачці було надано таку відповідь: «… згідно зі сповіщення про загибель, яке зберігається в Документальному фонді Музею, Іван Якович Тимченко, 1907 р. н., уродженець с. Семенівка Березанського району Київської області, рядовий 969-го стрілецького полку 273-ї стрілецької дивізії, загинув 22 червня 1944 р. й був похований на хуторі Ємельянув, південно-східна околиця, квадр. 36–58 Луцького району Волинської області (так у документі).

Нині цього поховання немає, оскільки від 1950-х рр. по всій території України й колишнього Радянського Союзу проводилися перепоховання з одиночних та окремо розташованих могил (із лісів, полів, височин тощо) до єдиного братського поховання в найближчому населеному пункті. Співробітники Музею переглянули всі наявні на зберіганні документи про поховання на території Луцького району, проте прізвища розшукуваного, на жаль, не виявили.

Разом із тим у списках воїнів, похованих у братській могилі в смт Торчин Луцького району Волинської області, значаться однополчани Вашого прадіда, які, згідно з Донесенням […] про безповоротні втрати бійців 969 сп 273 сд, загинули в період від 19.06.1944 р. до 27.06.1944 р. й були поховані всі разом в одному місці, зокрема (далі – мовою документа): "А. М. Ашихмин (помилково записаний як А. М. Ашихмек), К. П. Горбач, А. П. Игнатенко (ініціали помилково записані як Л. П.), Ф. Д. Котвицкий (ініціали помилково записані як Р. Д.)". Враховуючи, що час і погодні умови могли пошкодити написи на братській могилі, створеній під час бойових дій, а також знаючи, що персональний облік загиблих у Другій світовій війні в СРСР був украй недосконалим і, на жаль, не всі прізвища загиблих вносилися до списків під час перепоховання, можна припустити, що останки Івана Яковича Тимченка покояться разом із останками його однополчан у братській могилі смт Торчин, але його прізвище на меморіальній дошці відсутнє».

Як бачимо, навіть у сучасному реєстрі військового поховання (с-ще Торчин) у  персональних даних «відомих» воїнів є прикрі помилки. Понад те, в обліковій картці цієї могили не вказано кількості «невідомих» і не зазначено всіх населених пунктів, звідки відбувалися перепоховання, зокрема «хутора Ємельянува». Проте виправлення помилок в обліку минулих військових утрат та відновлення інформації про місце упокою полеглих учасників Другої світової війни є таким самим пріоритетним завданням Музею, як і збереження пам’яті про бійців, загиблих у сучасній російсько-українській війні, адже всі вони мають право бути названі поіменно й гідні того, щоб їм уклонилися нащадки.