«У мого дядька було п’ятеро братів і дві сестри. Всі вони вже давно померли. Дітей його вже теж немає серед живих. Вони просили мене продовжити пошук могили дядька Купріяна, щоб онуки та правнуки знали…»

Лист, який надійшов на адресу Музею від племінника загиблого воїна, мало чим відрізнявся від інших запитів. Але привертала увагу відчайдушна потреба запитувача виконати останнє прохання вже померлих родичів. Розпочавши дослідження, науковці відразу помітили, що в документах воєнного часу містилося чимало помилок та неточностей стосовно інформації про розшукуваного, а сам пошук дещо нагадував «ходіння по колу»…

Купріян Григорович Чухомець народився в 1909 р. в с. Горобіївка на Київщині. У 1929 р. його призвали на обов’язкову військову службу, по завершенні якої, а згодом і надстрокової, він повернувся додому в м. Біла Церква, де на нього чекала дружина Віра.

Напередодні німецько-радянської війни Купріяна Григоровича відправили до м. Томськ (нині – РФ) у школу кулеметників, звідки його й було мобілізовано на фронт. Свою першу і єдину звістку Купріян Чухомець надіслав дружині 22 червня 1941 р. Можливо, були й інші листи, які родина не змогла отримати, адже кореспонденція з м. Томськ надходила дуже повільно (впродовж кількох тижнів), а німецькі частини на початку війни просувались у глибину України занадто швидко (у вересні 1941 р. територія Київської області була повністю окупована).

По закінченні в червні 1943 р. курсів молодших лейтенантів у Сибірському військовому окрузі Купріяна Григоровича направили на Північнокавказький фронт до 295-го гвардійського стрілецького полку (далі – гв. СП) 96-ї гвардійської Іловайської стрілецької дивізії (далі – гв. СД). А наприкінці 1943 р. відомості про військовослужбовця обірвалися… Не було жодних звісток про його долю ні від нього самого, ні від військової частини.

На початку січня 1944 р., майже відразу після вигнання нацистів із Білоцерківщини, Віра розпочала пошуки інформації про долю чоловіка. Із Центрального бюро персонального обліку втрат особового складу діючої армії надійшла скупа відповідь: «…зник безвісти 9 листопада 1943 року». Спроби рідних з’ясувати точне місце загибелі й поховання воїна не дали результатів, а співробітники Білоцерківського військкомату, які на той час не мали жодних додаткових свідчень про Купріяна Чухомця, намагалися відповісти на запитання рідних так:  «…пропав безвісти десь біля Дніпра»...

Через 70 років після описаних подій, коли тривали масштабні оцифрування та оприлюднення в мережі Інтернет документів про учасників Другої світової війни, родичі Купріяна Григоровича знайшли інформацію про те, що могила молодшого лейтенанта Чухомця міститься начебто в с. Миколаївка Запорізької області, хоча самостійно знайти її не змогли.

Саме тоді племінник полеглого написав музейникам: «Велике до Вас прохання уточнити, правда чи ні, що мій дядько покоїться в тому селі Миколаївка? Адже ніхто досі не знає, де його могила».

Науковці спочатку відшукали помилку в облікових документах, зроблену працівником штабу 96-ї гв. СД в імені бійця, – замість «Купріян» було записано «Кирило». А далі – майже потрапили в глухий кут…  У Донесенні про безповоротні втрати 295-го гв. СП, в якому служив воїн, була вказана конкретна адреса братського поховання: «…північна околиця с. Миколаївка Серговського району Запорізької області». Щоправда, в області не було району з такою назвою…

Уважно переглянувши адміністративно-територіальні довідники різних років і провівши порівняльний аналіз карт відповідної місцевості, музейники з’ясували, що в 1941 р. на Запоріжжі існував Нижньосірогозький район, який у 1946 р. було передано до Херсонської області, а с. Миколаївка перейшло до Великолепетиського району в її складі. Отже, після війни розшукувана братська могила мала зовсім іншу адресу, ніж зазначена в первинних облікових матеріалах часів Другої світової війни. Могилу знайшли, але прізвище Чухомець у списку похованих там воїнів не значилося.

У випадках, коли потрібно підтвердити, що розшукуваний воїн покоїться у відповідній братській могилі, але його ПІБ не внесено до її списків, необхідно провести додаткові дослідження щодо загиблих разом із ним (того самого дня) однополчан, чиї тіла, за даними первинних облікових матеріалів, було там-таки поховано. Це досить складна, напружена й копітка робота, адже у військових братських похованнях подеколи невідомих солдатів у кілька разів більше, ніж тих, чиї прізвища увічнені на могилі. Трапляються випадки, коли бійці, поховані, згідно з військовими документами, в одній могилі, в післявоєнні часи виявляються увічненими в різних місцевостях на різних пам’ятниках. І ще слід пам’ятати, що списки братських могил упродовж багатьох років переписували й доповнювали працівники військкоматів вручну. Кожен виконавець мав свій почерк, по-своєму прочитував імена та прізвища. Як наслідок – переписане прізвище могло так змінитися, що його важко було ідентифікувати.

Зіставлення різних матеріалів – кількох донесень про безповоротні втрати 96-ї гв. СД й списків військових поховань Запорізької та Херсонської областей – дали позитивний результат. Були знайдені прізвища сімох однополчан, полеглих і похованих під час війни разом із Купріяном Чухомцем, чиї прізвища значилися в повоєнних списках братської могили в с. Миколаївка Великолепетиського (від 2020 р. й нині – Каховський) району Херсонської області. Останній факт дав підстави науковцям Музею стверджувати, що Купріян Григорович також похований у цьому селі, але як «невідомий», про що було поінформовано запитувача. Нарешті музейники поставили крапку в тривалому пошуку полеглого офіцера.

P. S. Коли пошукову роботу завершили й відповідь відправили племінникові загиблого, на адресу Музею надійшов від нього другий лист. До тексту було додано дві довідки від поважних організацій (назви не зазначаємо свідомо) щодо встановлення точного місця поховання розшукуваного – с. Миколаївка Серговського району Запорізької області… Акуратно переписаний текст із донесення воєнного періоду, без глибокого аналізу фактів та зіставлення отриманої інформації, стає для звичайної людини просто відпискою. Адже запитувач, отримавши таку відповідь, вимушений знов і знов починати пошук населеного пункту, якого немає на карті…