/

Десятки років батько шукав інформацію про сина. Співробітники військкоматів ретельно переглядали документи, проте результат був завжди невтішний: зник безвісти, інших даних немає. А відгадка була зовсім поруч…

Невдовзі після війни,  в 1949 р., Тимофій Тимофійович Волік звернувся до Сатанівського РВК Кам’янець-Подільської області із запитом про встановлення долі сина – Ємельяна Тимофійовича Воліка. Чоловік указав в анкеті всі відомі йому подробиці: де народився син, звідки був призваний, звання, посаду, дату останньої звістки. Проте відповідь із військкомату була невтішною: «Ваш син… командир танка, старшина – зарахований зниклим безвісти у травні 1944 р.».

Батько не змирився із цим повідомленням, заповів онукам продовжувати пошук. Кілька років тому до Музею звернулася донька полеглого танкіста – В. Є. Волік: «Прошу Вас допомогти, по можливості, відшукати відомості про мого батька – Воліка Ємельяна Тимофійовича, який зник безвісти».

Під час перегляду матеріалів музейного Документального фонду науковці досить швидко віднайшли «похоронку» на старшину Є. Т. Воліка, виписану на ім’я батька загиблого ще в 1949 р., згідно з якою Ємельян Волік вважався зниклим безвісти. Дальший пошук і встановлення справжньої долі бійця перетворилися на тривалий і копіткий процес…

Привернула увагу довідка за 1940 р. про воєнну службу, яку Тимофій Волік, додав до запиту про пошук сина на підтвердження призову до лав Червоної армії останнього. Ім’я та по батькові розшукуваного в документі були записані як «Волік М. Т.» а не «Волік Є. Т.». Так з’ясувалося, що шукати потрібно не Ємельяна, а Мелентія, і «нова» втрачена доля нарешті повернулася з небуття.

У невеличкому с. Шишківці на Хмельниччині в родині Тимофія Воліка народився хлопчик, якого назвали стародавнім українським ім’ям – Мелентій. Батько та мати кликали його Меля або Ємеля. Так і закріпилися за хлопцем одразу два імені – Мелентій та Ємельян...

Перед війною Мелентій Волік з батьками перебрався до м. Київ і жив біля р. Дніпро в Передмісній Слобідці на вул. Успенського, буд. 14, кв. 1. Звідти юнак був призваний на строкову службу до Червоної армії, а в 1939 р. остаточно пов’язав своє життя з військом.

Про  свою військову службу боєць Мелентій Волік розповідав батькам мало. У листах  писав, що добре знається на механіці та керуванні броньованими машинами й навіть командує іншими танкістами. Той факт, що він обіймає посаду заступника політрука танкового батальйону, скромно приховував. Батько радів за сина і з гордістю розповідав близьким та друзям, що його Ємельян – старшина й командир танка. Знав батько, що син служить десь біля м. Львів, адже на листах указувалася кодова адреса військової частини: «м. Львів, Головпоштамт, поштова скринька № 253/2». Листи, адресовані Ємельянові, передавали Мелентію, адже в танковому підрозділі був лише один військовослужбовець на прізвище Волік.

Німецько-радянська війна перервала зв’язок рідних. Батько не знав, де саме перебував син після початку ворожого наступу. Хтось зі знайомих сповістив, що він начебто заїздив до м. Київ. Це було останнє повідомлення про сина…

Рідні так і не дізналися, що Мелентій – заступник політрука, механік-водій танка Т-34 1-го танкового батальйону 8-го танкового полку 8-ї танкової бригади 31-ї армії Калінінського фронту – під час боїв у районі с. Лужно у вересні – жовтні 1941 р. знищив одну гармату, три кулеметні гнізда, мінометну батарею та взвод піхоти противника. У районі с. Знам’янка тричі ходив в атаку, ліквідував три протитанкові гармати і 15 кіннотників, а також захопив у полон 2 супротивників та обоз зі 150 снарядами. Не знали батько й мати, що за бойові подвиги Мелентія Воліка  представили до нагородження орденом Червоної Зірки.

10 липня 1942 р. під час запеклих боїв на території Воронезької області танкіст загинув. Його поховали на південній околиці с. Височино Землянського району. Сповіщення про загибель батькам не надіслали, бо вони перебували на окупованій території.

У березні 1944 р., через кілька місяців після вигнання гітлерівців зі столиці України, до Київського міського військкомату надійшов витяг із Наказу Головного управління обліку втрат про виключення зі складу Червоної армії військового комісара важких танків 2-го танкового батальйону 3-ї гвардійської важкої танкової бригади молодшого політрука Воліка Мелентія Тимофійовича. Однак до матері загиблого ці трагічні відомості не дійшли, тому що за місцем проживання її вже не було. У 1943 р. німці знищили будинки Передмісної Слобідки разом із мешканцями… У червні 1944 р. документ про загибель Воліка М. Т. було відправлено назад до м. Москва...

Під час дослідження з’ясувалося, що Ємельян-Мелентій Волік має ще й третє ім’я. У списку братської могили в с. Землянськ, куди було перенесено його прах, офіцер записаний як «Волік Валентин Тимофійович»…   

Війна спотворює будь-чиє життя. Вона може знищити людину, стерти її ім’я, проте не в змозі викреслити її з пам’яті нащадків. Тому від кожного окремого історика, музейника, архівіста й інших спеціалістів залежить збереження достовірної інформації про минувшину, а в разі навмисного чи випадкового спотворення колишніх подій – негайне виправлення зроблених кимось помилок. Наполегливий пошук рідних, професійний досвід і небайдужість музейників укотре змогли відновити долю воїна, а значить повернули ще одне ім’я з небуття.