Чи можна здійснити пошук інформації про долю воїна, якщо відомі лише його прізвище, ім’я, по батькові та адреса проживання родини? – запитав у співробітників Музею молодий чоловік.

Звісно, можна. Але неможливо гарантувати позитивний результат пошуку за такої мінімальної кількості вихідних даних. Проте ми спробуємо допомогти, – відповіли музейники.

Як з’ясувалося під час оформлення запиту, чоловік шукав бодай якісь відомості про свого прадідуся Якова Федоровича Романенка, родина якого мешкала в с. Новоросійське (від 2024 р. – с. Сябри) Скадовського району Херсонської (до 1944 р. – Миколаївська) області. Офіційно воїн вважався «зниклим безвісти», але його дружина Марія Кирилівна документ про долю свого чоловіка так і не отримала, тож, як стверджував запитувач, пенсії на дітей у зв’язку із загибеллю чоловіка-військовослужбовця не мала.

На перший погляд цей запит здавався простим, адже перевіривши матеріали Скадовського РВК, науковці швидко знайшли запис Алфавітної книги обліку полеглих воїнів із такою інформацією:

«Романенко Яків Федорович, рядовий, стрілець, 1909 р. н., [місце народження] Могильовська обл., Краснопільський р-н, с. Гори; [призвав/мобілізував] Скадовський РВК 7.11.1943 р.; зник безвісти (дата не зазначена), зв’язок (із родиною) перервався від 15.01.1944 р.; [дані найближчого родича] дружина Романенко Марія; [документ виданий] Мопрівська с/р, с. Новоросійське».

Такі самі відомості містились і в мартиролозі «Книга Пам’яті України» по Херсонській області, тому не було підстав сумніватися в результатах пошуку. Проте не давала спокою невідповідність: з одного боку, родина розшукуваного бійця не отримала сповіщення про його загибель, з іншого – наявна відмітка про передання такого документа до сільради, на території якої мешкали дружина й троє дітей воїна. Крім того, заявник нічого не казав про місце народження свого прадіда – Білорусь…

Звісно, під час німецько-радянської війни та по її завершенні через неякісний облік утрат або «людський фактор» траплялися випадки, коли сім’ю не сповіщали про долю загиблого. Але тут зовсім інша ситуація: 1) у родині – троє дітей, тож потрібна була надто вагома причина, щоб залишити її без фінансової допомоги; 2) до сільради було надіслано не єдине сповіщення про загибель, а щонайменше 16 таких документів стосовно полеглих односельців, тож можливість утрати одного з них «по дорозі» не бачиться реальною. Почалися сумніви щодо знайденого запису: може, він стосувався іншої людини?

Музейники почали з’ясовувати детальнішу інформацію щодо розшукуваного, яка зберігалась у родині запитувача. У розмові чоловік зазначив, що в сім’ї справді переповідали, начебто родичі по лінії прадіда Якова Романенка були за національністю білорусами. Пізніше науковці звернули увагу, що в с. Новоросійське значилося багато сімей переселенців із тієї території (мабуть, невипадково цей населений пункт було перейменовано на с. Сябри). Під час дальших розпитувань з’ясувалася цікава деталь: розшукуваний міг і не загинути на фронті…

У родині знайшли світлину – єдине зображення Якова Романенка. На чорно-білому фото зафіксовані двоє щасливих людей: батько Яків Федорович та його старший син Анатолій. Вони наче тільки-но вийшли з теплого приміщення на холодну вулицю – обидва в зимових шапках, але без верхнього одягу, на обличчях радісні усмішки, синова рука міцно стискає пальці батькової. Батько одягнутий у військову форму, але не рядового…

Саме цей останній факт трохи спантеличив пошуковців, адже згідно зі знайденим записом в Алфавітній книзі, Яків Федорович Романенко значився як червоноармієць, тобто рядовий. Науковці знову почали розпитувати правнука воїна і проводити паралельний пошук за відкритими джерелами вебресурсів. Запитувач, здивований нововиявленим фактом, почав власне дослідження серед рідні, яка могла щось знати.

У результаті – один із родичів Якова Федоровича згадав, що той справді мав офіцерське звання, а фото, збережене в сім’ї, було зроблено під час його останнього приїзду додому в період відпустки, коли із с. Новоросійське вже вигнали німецьких окупантів (тобто не раніше листопада 1943 р.). Також повідомили, що хтось із односельців стверджував, начебто Яків Романенко загинув під час боїв за Крим, а дехто бачив його живим після війни…

Провівши повторний ретельний пошук, науковці виявили документи про загиблого в Криму Якова Романенка, але то був Яків Іванович, а не Федорович; також знайшли багато матеріалів повоєнного часу й низку нагородних листів військовослужбовців, яких звали Романенко Яків Федорович, але в них не було стовідсоткового збігу за іншими параметрами пошуку.

Насамкінець дослідження зайшло в глухий кут. Пошуковці знали, що матеріали військових частин періоду Другої світової війни (первинні документи з обліку військових утрат) зберігаються в архівах Росії. Більшість із них, особливо ті, що стосуються особового складу, недоступні для звичайної людини та пошуковців. Вторинні документи (сповіщення про загибель, Алфавітні книги обліку полеглих, Іменні списки безповоротних втрат за військкоматами) в різних обставинах були передані до Музею не в повному обсязі, тому не завжди вдається відновити інформацію про долю воїна за наявними в Меморіальному комплексі матеріалами. Здавалося, що результат тижневого дослідження, викладений у листі-відповіді запитувачу, нульовий.

Проте оцінку цьому пошуку дали запитувач та його родичі:

«Дякуємо, що з’ясували інформацію про місце народження наших дідів, що змусили згадати про офіцерське звання прадіда. Взагалі Ви робите неймовірно потрібну роботу!»

Минуло 80 років від дати завершення німецько-радянської війни, а нащадки колишніх воїнів, як тих, які вижили, так і полеглих чи зниклих безвісти, й надалі шукають про них відомості, згадують забуту інформацію, поминають і дякують за можливість жити у вільній державі – Україні.