З плином часу історичний горизонт віддаляє нас усе далі від буремних подій Другої світової війни. Живих свідків тих подій уже майже не залишилося.

Професор мистецтвознавства, а у минулому фронтовик-кулеметник Микола Нікулін писав: «Ті, хто на передовій – безнадійні. Вони приречені. Порятунок їм – лише поранення. Ті, хто в тилу, залишаться живими. Приїдуть додому, відростять животи, прикрасять груди пам’ятними медалями, орденами і будуть розповідати, як героїчно вони воювали, як розгромили Гітлера. І самі в це повірять».

Але хочеться згадувати й писати про тих людей, які своєю безстрашною харизмою та численними подвигами мали б зайняти своє чільне місце на сторінках історії.

26 липня 2019 р. виповнюється 100 років від дня народження видатного українського льотчика-винищувача Івана Ілліча Бабака. У фондах Національного музею історії України у Другій світовій війні зберігаються його матеріали, на основі яких можна відтворити основні віхи воєнної біографії та післявоєнного життя воїна.

Народився майбутній герой 26 липня 1919 р. в с. Олексіївка Дніпропетровської області. Закінчив природознавчий факультет Запорізького педагогічного інституту й одночасно навчався в аероклубі. Почав працювати вчителем хімії та біології в середній школі Приморського району. Але вже в 1940 р. був призваний до лав Червоної армії. Став курсантом Сталінградського авіаційного училища, яке закінчив у 1942 р., і вже у травні цього ж року прибув до 45-го винищувального авіаційного полку (з 18 червня 1943 р. – 100 гвардійський винищувальний авіаполк). Неабиякий хист до льотної справи в Івана почав проявлятися з перших днів перебування на фронті.

У травні 1942 р. на Кубані новачок прийняв свій перший повітряний бій. На цей рік його воєнної біографії припадають численні бойові вильоти під Ростовом і на Донбасі. Загалом за півроку молодий і талановитий винищувач збив 22 ворожі літаки.

Скільки разів І. Бабаку доводилося підніматися в небо і давати бій нацистським винищувачам, він не рахував і не надавав цьому великого значення, оскільки командиром його 100-го винищувального авіаполку був легендарний О. Покришкін, і керовані ним льотчики щохвилини були готові на все нові героїчні вчинки.

Восени 1943 р. велися жорстокі й запеклі бої під Мелітополем. Льотчики полку без перепочинку вели напружені бої з гітлерівцями, піддаючись великим навантаженням як фізичним, так і моральним. Тому не дивно, що під тиском сильного напруження в полку сталася ціла епідемія. До шпиталю прибували все нові і нові хворі. Унаслідок сильного напруження в Івана загострилась важка форма малярії, яку він підхопив ще на Кубані. Але напередодні вирішальних боїв під час прориву оборони противника на р. Молочній до санчастини прибіг командир полку О. Покришкін і сказав: «Якщо відчуваєте, що в змозі піднятися в повітря, ставайте в стрій. А коли немає сили залізти у кабіну літака, ми вас підвеземо і посадимо до машини». У цей день Іван здійснив 5 бойових вильотів і особисто знищив 4 літака ворога і 2 – у групі. Повернувшись на аеродром він тільки й зміг, що посадити літак і вимкнути двигун, сили його покинули, і льотчик знепритомнів.

Усього за вересень 1943 р. в боях під Маріуполем І. Бабак особисто збив 18 літаків противника і 4 – у групі. У таганрозькому санаторії, де лікарі поставили його на ноги після тривалого лікування, почув по радіо своє ім’я і довідався, що 1 листопада 1943 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Повернувшись до полку навесні 1944 р., результативно воював у боях під час проведення Львівсько-Сандомирської операції, збивши 6 літаків противника. У березні 1945 р. двадцятип’ятирічний гвардії капітан І. Бабак став командиром 16-го гвардійського винищувального авіаполку. За час війни звитяжний льотчик здійснив 330 бойових вильотів, провів 103 повітряні поєдинки, збив особисто 37 гітлерівських літаків і 4 – у групі. За ці подвиги 14 квітня 1945 р. командир 9-ї гвардійської винищувальної дивізії О. Покришкін представив І. Бабака до звання двічі Героя Радянського Союзу. Але через полон представлення не було реалізовано.

Незадовго до закінчення війни сталася подія, що безповоротно змінила долю радянського льотчика. 16 квітня 1945 р. Іван Бабак не повернувся з бойового завдання, його літак був збитий зенітним снарядом над ворожими позиціями. У напівнепритомному стані, обгорілий він потрапив у полон. Назватися рядовим льотчиком йому не вдалося, німецькі зенітники його впізнали – у них був альбом із портретами радянських асів.

Після капітуляції Німеччини Іван Бабак був звільнений, і здавалося, що всі лихоліття вже позаду. Залишається лише свобода, перемога та великі плани на майбутнє. Але він, воїн, який більшу частину війни безжально нищив противника, ризикуючи кожної миті своїм життям, був запроторений у фільтраційний табір на перевірку. Майже рік І. Бабак перебував у таборі. Завдяки зусиллям О. Покришкіна був звільнений. Але подальша армійська кар’єра була під великим питанням. Надокучливі особісти постійно вчиняли перевірки й писали несхвальні доповіді керівництву. І. Бабак не витримав такого принизливого ставлення до себе й у 1949 р. подав рапорт про демобілізацію та повернувся до перерваної війною педагогічної праці.

Багато років ні вчителі, ні діти не знали, що їхній викладач хімії – один з асів Другої світової війни. Але всі знали про полон, що в радянські часи не віталося. Допоміг повернути добре ім’я фронтовому побратиму колишній командир дивізії, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін: завжди запрошував на зустрічі однополчан, потім посприяв у видавництві книги.

Іван Ілліч Бабак – проста, скромна й душевна людина. Вся його післявоєнна біографія – це педантична та виснажлива вчительська праця, у якій він цілком розчинявся і викладався, як завжди, до останнього. Вчителював на Дніпропетровщині, у Полтаві. До бойових нагород Героя Радянського Союзу Івана Бабака приєдналася ще одна – значок «Відмінник народної освіти». І нею він пишався не менше.

Пішов із життя український воїн і педагог 24 червня 2001 р., похований у Полтаві. Згадаймо українського Героя в його сторічний ювілей!