Упродовж Другої світової війни Донеччина двічі ставала ареною бойових дій: у жовтні 1941 р. та в серпні – вересні 1943 р.

За 22 місяці окупації війська Третього райху знищили більше 15 тис. мешканців промислового містечка Костянтинівка. У розташованому на території хімічного заводу концтаборі закатували понад 10 тис. мирних громадян і військовополонених, зокрема за відмову співпрацювати з нацистами розстріляли 305 кадрових робітників, більше 1000 мирних мешканців (переважно євреїв) стратили в Сергіївській балці на північно-західній околиці міста, майже 1500 людей вивезли на примусові роботи в Німеччину.

На військових фронтах воювали понад 20 000 костянтинівців. Одним із цих військовослужбовців був Харитон Андрійович Чуприна. Народився він у 1911 р. в родині заможного селянина. Здобув освіту в сільській школі, в 1928 р. вже почав працювати на Костянтинівському хімічному заводі. У 24 роки одружився із Євдокією Яківною Головченко. У щасливій сім’ї один за одним народилися син та дві доньки, але в життя подружжя увірвалася війна.

Родинні історії оповідають, що під час окупації міста дружина залишилася з дітьми сама. Робітників стратегічно важливого заводу евакуювали, але перед тим, як поїхати, Харитон, який брав участь у роботах із забезпечення підприємства продуктами харчування, зібрав урожай кукурудзи і сховав його на горищі власного будинку. Чому дружина із дітьми не змогла виїхати разом із чоловіком – достеменно невідомо. Такий тоді був час… Харитон так і не дізнався, що цей крок врятував його родину від голоду в тяжкі роки окупації. Повернутися в окуповане місто чоловік уже не зміг.

У березні 1944 р. він був мобілізований одним з військкоматів Одеської області. Дружина Євдокія все життя дбайливо зберігала маленький паперовий прямокутник, де зазначалося про початок військової служби її коханого. Востаннє вони бачилися у 1941 р., коли їхній наймолодшій доньці Валентині не було й року.

Доля і військовий обов’язок привели 33-річного чоловіка в 106-й стрілецький полк, де менш ніж через шість місяців, 2 вересня 1944 р., уламок ворожого снаряду не залишив артилеристу Харитонові Чуприні шансів на повернення в рідну Костянтинівку. В архіві Національного музею історії України у Другій світовій війні зберігається копія сповіщення про загибель воїна.

Чи міг він колись подумати, що через 70 років в його місто прийдуть зі зброєю вже російські окупанти, і рідна онучка без вагань стане на порятунок поранених? А сталося саме так. У 2015 р. Рита Борисівна Цуканова, онучка Харитона Чуприни, донька його наймолодшої доньки Валі, почала свою історію в лавах десантно-штурмових військ, зокрема у 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді. До 2018 р. вона служила санітарним інструктором, пройшла вогонь війни в Авдіївській промзоні, в с-щі Новотроїцьке, на околицях м. Докучаєвськ і Волноваха.

Чи міг він подумати, що в тому ж 2015 р. його правнучка Ольга (онучка тієї самої Валі) переверне пів світу в пошуках інформації про прадіда, доля якого на той час була невідомою? Знайде вона і медаль «За відвагу», яку воїн не встиг отримати, і місце поховання в Румунії, і кілька родинних фотографій. І її найбільшою мрією стане подорож в маленьке м. Онешті, де в братській могилі спочиває її прадід Харитон Чуприна, до якого колись прийдуть не незнайомці з чужою мовою, а рідні по крові люди.