/

Юрій Юхимюк народився 5 липня 1997 р. на Волині. Більшу частину життя прожив в с. Гірка Полонка у Луцькому районі Волинської області. У дитинстві захоплювався технікою, у юності обрав факультет агротехнологій та екології Львівського національного університету природокористування. Від 2020 р. хлопець жив і працював у Німеччині, опановував аграрний сектор.

За кілька років Юрій звик до особливостей життя в німецькій громаді, навіть грав за місцеву футбольну команду, але продовжував цікавитися подіями в Україні. Він давно вирішив для себе, що в разі загострення війни на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, має повернутися на Батьківщину та взяти до рук зброю.

24 лютого 2024 р. з ранкових новин хлопець дізнався про російське широкомасштабне вторгнення. Зібрав речі, домовився з роботодавцем про відпустку, і того ж дня вирушив додому. Юрій кілька разів намагався потрапити до місцевого підрозділу територіальної оборони, але відмовився від цієї ідеї, обравши бойову роботу замість блокпостів.

Ще юнаком він пройшов вишкіл від Добровольчого українського корпусу (ДУК). Набуті навички дозволили вступити до лав «Правого сектору», не маючи жодного військового досвіду. І знову дитяче захоплення допомогло досконало опанувати нову, вже військову професію, – фах навідника міномета. Згодом друг Юхим (друг – традиційне звернення до побратимів у добровольчих батальйонах) вже навчав інших. Пізніше на тренувальній базі з’явилася трофейна гаубиця Д-30, яку воїн також зміг «приручити». У 2022 р. боєць потрапив до 67-ї окремої механізованої бригади, а саме – в 1-й окремий штурмовий батальйон під командуванням Дмитра Коцюбайла, і вже в серпні опинився на вогневій позиції.

Справжнім бойовим хрещенням для нього став Слобожанський контрнаступ – операція Сил оборони України зі звільнення захопленої ворогом Харківської області. Юрій згадував: «Найбільше мені запам’яталася наша робота під час звільнення Харківщини. Наше завдання було уражати підрозділи збройних сил рф, що намагалися відступати з Балаклії. Ми навели гармату на довгу пряму ділянку дороги, по якій тікав ворог, та розстрілювали його, як на полігоні, коригуючи вогонь лише по дальності».

Боєць тривалий час нищив ворога за допомогою трофейної гаубиці МСТА-Б, знайденої поблизу м. Ізюм під час тієї ж контрнаступальної операції. Він управно і навіть талановито працював навідником на будь-якому мінометі, гаубиці чи гарматі радянського виробництва або американській гаубиці М-119. Як одного з кращих, Юрія направили на військові навчання артилеристів до Німеччини: «На жаль, не вдалося з’їздити до селища, де я працював. Досі на зв’язку зі своїми друзями, мій шеф чекає на моє повернення, тож після нашої перемоги я обов’язково туди повернуся. Як складеться моє майбутнє, я ще не знаю. Можливо, я залишуся в Німеччині назавжди, а, можливо, повернуся додому та відкрию власний бізнес. Твердо знаю тільки одне – вчинити по-іншому я не міг. Я б не зміг пробачити особисто собі, що не воював за Батьківщину!».

Юрій завжди возив із собою талісман – маленький трактор, який йому подарували друзі з Німеччини на згадку про улюблену цивільну професію. У телефоні воїна збереглося багато фотографій іграшки в зовсім неіграшкових умовах.

Водночас боєць багато навчався і, за словами побратимів, згодом став одним із наймайстерніших навідників артилерії. Багатьох дивувало, що людина без військової освіти так швидко опанувала складну військову техніку. Усі справи, за які брався, він робив на совість – це стосувалося і роботи, і навчання, і звичайного життя.

За бездоганне виконання бойових завдань Юрій Юхимюк був нагороджений почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» – відзнакою Головнокомандуючого Збройних Сил України.

Оборонець загинув 17 травня 2023 р. в м. Часів Яр Бахмутського району на Донеччині від прямого влучання ворожої артилерії.