Широкомасштабна війна, розв’язана рашистською державою проти нашого народу, щораз більше віддаляє сучасних українців від кривавих подій 80-річної давнини. Тоді, у 1941–1944 рр., українські бійці, як і сучасні воїни ЗСУ, билися з лютим ворогом за свої міста й села, так само відступали й потрапляли в полон, гинули, зазнавали важких ран, але маючи правду на своєму боці, знов піднімалися до бою і змітали окупантів з української землі. Так само, на жаль, багато з них гинули або вважалися «зниклими безвісти». Про цих військових донині шукають бодай якісь відомості…

         Сьогодні іноді можна почути, що розповіді про Другу світову та її учасників «не на часі», адже йде нова війна. Так. Але чим завинили ті полеглі й зниклі українські воїни 1941–1944 рр., щоб їхні імена були забуті й викреслені з історії сім’ї та країни? Вони на це не заслуговують – так само, як і сучасні герої-воїни

         Від 2006 р. – моменту формування документального фонду з артефактів персонального обліку втрат воїнів Червоної армії з України – до Музею надходять запити щодо надання інформації про полеглих у німецько-радянській війні бійців. Із початком російської агресії українці з новим завзяттям звернулися до своєї історії, уже не героїчного радянського епосу, а власної історії, історії людини, яка була заручником ситуації. Так, у листі від Володимира П. містилося прохання відшукати відомості про місце поховання Степана Тодосійовича Чорноморця, 1912 р. н., мешканця Білоцерківського району Київської області, який, за даними родини, загинув під м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

         Ретельний перегляд сповіщень про загибель по Білоцерківському РВК, а також записів у мартиролозі «Книга Пам’яті України. Київська область» не дав жодних результатів. Хоча науковці часто стикаються з такою ситуацією під час роботи над запитами, особливо коли йдеться про бої 1941 р. (період швидкоплинного відступу) або кінця 1943 р. – середини 1944 р. (роки титанічного наступу в Україні), пошук триває, адже головною метою дослідників Музею є знайдення інформації про долю полеглого воїна.

         Хоча самого документа – «похоронки» – на Степана Чорноморця виявити не вдалося, музейники натрапили в Алфавітній книзі обліку Узинського РВК (який пізніше ввійшов до складу Білоцерківського РВК) на запис про його надходження. Завдяки знайденій інформації стало відомо, що за даними військової частини – його ім’я Стефан Феодосійович Чорноморець, і загинув він 23 січня 1944 р.

Відтак установили номер самої частини, в якій служив розшукуваний воїн: 722-й стрілецький полк (далі – СП) 206-ї стрілецької дивізії (далі – СД), а також інформацію про те, де саме вона воювала в січні 1944 р.: біля с. Петровське Ржищівського району Київської області.  

Тепер, майже наприкінці пошуку, виникла неочікувана складність: на території Ржищівського району в один період (1940–1950-ті рр.) існували три населені пункти з назвою Петровське, два з яких були приєднані до інших сіл і згодом перейменовані. Крім того, вони «опинилися» в різних районах і під керівництвом різних селищних рад.

Проте науковці змогли віднайти списки військовослужбовців 722-го СП, які загинули в січні 1944 р. й були поховані в братській могилі на території названого населеного пункту, а також з’ясували, які ще села існували поруч.  Розпочався новий етап пошуку – «за однополчанами», під час якого потрібно перевірити наявність інформації про кожного бійця в архівах військкоматів (у Музейному фонді), Книгах Пам’яті, списках військових поховань тощо.

З’ясувалося, що в братській могилі в «с. Петровське Ржищівського району Київської області» були поховані 29 бійців, які загинули в період від 20 до 31 січня 1944 р. Також знайшли інформацію, що в 1958 р. це військове поховання було перенесено до с. Великі Прицьки Ржищівського (від 1963 р. до 2020 р. – у складі Кагарлицького) району Київської області. Військове поховання в с. Великі Прицьки (від 2017 р. – с. Великі Пріцьки) було обліковане під № 720. Проте перегляд списків захоронення не дав очікуваних результатів – прізвища Степана Чорноморця в них не було…

Науковці Музею провели аналіз усієї доступної інформації та встановили, що з 29 воїнів 722-го СП 206-ї СД, які загинули в період від 20 до 31 січня 1944 р. й були поховані в одному місці – «с. Петровське Ржищівського району», до списків захоронених / перенесених у братську могилу с. Великі Прицьки включено дані лише 20 бійців, при цьому в ПІБ 6-х із них зроблено помилки.

Нині вже немає сенсу встановлювати імена винуватців таких «кричущих неточностей», це завдання для істориків і, можливо, військових юристів. А місія пошуковців та музейників-науковців – повертати імена полеглих із небуття й відновлювати інформацію про їхні долі для нащадків родин та всієї країни. Після проведеного дослідження, можна стверджувати, що Степан (Стефан) Тодосійович (Феодосійович) Чорноморець, 1912 р. н., упокоївся в братській могилі с. Великі Пріцьки Кагарлицького (від 2020 р. – у складі Обухівського) району Київської області разом з іншими дев’ятьма військовиками, прізвища яких, на жаль, не внесені до офіційних списків. 

      Національний музей історії України у Другій світовій війні, Меморіальний комплекс зберігає пам’ять про військовослужбовців з України, які загинули у війнах ХХ ст. – Першій і Другій світових, у визвольних змаганнях 1920-х рр., – а також на початку ХХІ ст. – в сучасній російсько-українській війні.

Слава Україні! Героям Слава!!!