МУЗЕЙ. ПАМ’ЯТЬ. ПОШУК
МУЗЕЙ
ПАМ’ЯТЬ
ПОШУК
Людські історії
Життєвий шлях від Роздольного до Роздолівки

13 жовтня 1983 р. в с. Роздольне в родині Коршків народився хлопчик, якого назвали Василем. Батьки Ольга Миколаївна та Микола Васильович і старший брат Олег дуже любили й оберігали малого. Хлопчина ріс їм на радість і втіху допитливим та спокійним.

Родина була чесна, працьовита, тато й мама трудились у колективному господарстві ім. Стратілата, що об’єднувало с. Роздольне, Киселівка та Селище. Щоденні клопоти по господарству й тяжкі колгоспні будні батьків навчили хлопця не боятися роботи.

Василь ріс під наглядом старшого брата Олега, який був для нього прикладом, наставником. Молодший сам казав про це, постійно згадуючи, що старший учив його не ображати слабших. І це перетворилося на кредо, якого він завжди дотримувався.

Освіту Василь здобував у сусідніх селах, де були школи. Від 1 вересня 1991 р. відвідував Селищенську неповну середню. Ще на знайомство з першою вчителькою – Валентиною Ругаль – впевнено й захоплено приїхав власним велосипедом, очікуючи на пригоди, які йому обіцяло знайомство з новими друзями. Дружелюбний, щирий, відкритий хлопчина із золотим волоссям швидко потоваришував з однолітками, адже його спокійний характер утихомирював навіть найактивніших. Василь нікого не залишав без допомоги, коли бачив, що друзі її потребують. Кожен із його однокласників чи шкільних знайомих може розповісти багато історій про те, як він у потрібну мить опинявся поруч і підставляв плече: чи то підніс портфель дівчинці, чи то нарвав яблук із високого дерева в шкільному саду для всього класу, «рятуючи» всіх від супу в їдальні. Кожен, хто знав Василя, скаже: «Він був моїм другом», – і це правда, бо ж хлопець ставився до людей щиро, з добрим серцем.

Через дев’ять років, у 1999 р. Василь перейшов до Держанівської загальної середньої школи (після реформи 2000 р. – Держанівська загальньоосвітня школа І–ІІІ ступенів). Іще в попередній – на уроках трудового навчання він захопився роботою з деревом, що й визначило його майбутнє.

Після школи Василь пішов навчатися на столяра в одне з київських училищ, яке, на жаль, закінчити не встиг. У квітні 2002 р. – був призваний на службу до Збройних сил України, служив у м. Київ.

Затим повернувся до рідного села, де трудився в будівельній бригаді. Та невдовзі вирішив здобути спеціальність: закінчив курси електрозварювання в м. Чернігів. Молодий, красивий, працьовитий чоловік спробував проявити себе в столиці, працюючи в охоронних фірмах. Але велике метушливе місто для спокійного, врівноваженого Василя було занадто виснажливим, тому він повернувся до рідного дому. Саме там, на батьківському подвір’ї в с. Роздольне, втілював свої фантазії та вміння в дереві. Захоплено майстрував, будував, ремонтував – як у себе вдома, так і в інших людей, хоч би хто звернувся до нього. Усі знали: якщо Василь пообіцяв і взявся за роботу, справа буде зроблена. У рідному селі немає жодного подвір’я, де його рука щось не зробила б.

Із початком російського широкомасштабного вторгнення на територію України Василь готовий був захищати рідних. Зв’язався з усіма знайомими, перепитуючи, як і де вони, чи треба допомога. Для хлопців на передову виготовляв необхідні речі, зокрема кишенькові ліхтарики. І хоча тяжка фізична робота спричинила проблеми зі здоров’ям, він не ухилився від обов’язку громадянина і справжнього чоловіка – захищати Батьківщину. Казав: «Мені нічого не страшно, страшно лише за батьків».

Мобілізований у червні 2023 р., служив у військовій частині A0222 (Окрема президентська бригада імені гетьмана Богдана Хмельницького (ОПБр) Сухопутних військ Збройних сил України). Від липня до вересня 2023 р. Василь разом із побратимами пройшов курс бойової підготовки, який викладали бойові інструктори з полку «Азов» А вже 13 жовтня 2023 р., у свій день народження, був направлений на проходження служби в зону бойових дій на схід країни.

Солдат, кулеметник 2-го відділення кулеметного взводу 40-го механізованого батальйону в/ч А0222 (позивний «Коршун»), він віддано виконував накази, тримаючи з побратимами визначені рубежі. А під час короткого перепочинку шукав будь-яку нагоду щось змайструвати чи полагодити, облаштовуючи по можливості комфортний побут побратимів. Батьківське виховання навіть у воєнних обставинах проявляло в ньому господаря та надійного друга, який прикриє собою спину іншого бійця.

Саме так і загинув Василь. Під час виконання бойового завдання, рятуючи пораненого товариша, сам зазнав смертельного поранення. Сталася трагедія 19 квітня 2024 р. біля с. Роздолівка Слов’янського району на Донеччині.

25 квітня 2024 р. тіло Героя живим коридором провели односельці на кладовище рідного с. Роздольне.

Вічна слава й пам’ять Герою!

Warning: file_get_contents(https://vbz.martyrology.org.ua/footer/footer.php): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.1 503 Service Unavailable in /home/martyr/vbz.martyrology.org.ua/return/render_article.php on line 140