/

Такі питання порушуються в суспільстві в часи переломів, криз чи війн, а з настанням миру кудись зникають, залишаючи по собі тьмяний відбиток про спогади з минулого.

Знову в Україні триває війна за незалежність і територіальну цілісність. Знову лунають знайомі гасла, схожі на ті, які друкувалися на шпальтах емігрантських газет 1930–1960-х рр., які трапляються в документах 1920-х рр. і які можна знайти серед архівних матеріалів XVII ст. Певні події наче копіюються й повторюють той самий сценарій розвитку історій боротьби за право на самовизначення. Проте є й відмінність: змінюється кінцевий результат. Його переломлюють люди та століття, що вживлюють в українську історію замішаний на трагедії та героїзмі власний досвід, як різнокольорові нитки у вишивці.

Не маючи на меті викладати курс історії боротьби України за власну свободу, пропонуємо невеличку ретроспективу в листопадові дні понад столітньої минувшини.

11 листопада 1918 р. (105 років тому) о п’ятій ранку в Комп’єнському лісі (Франція) у залізничному штабному вагоні французького маршала Фоша було укладене Комп’єнське перемир’я, що завершило Першу світову війну між переможеною Німецькою імперією та державами Антанти (Велика Британія, Франція, США та ін.). Берлін визнав себе переможеним. Бойові дії припинялися. Німеччина повинна була вивести війська з усіх окупованих нею територій інших держав. Варто акцентувати увагу на тому, що з російських територій війська мали виводитися поступово, у встановлені терміни, з метою недопущення їх негайного зайняття Червоною армією. Усі угоди, укладені раніше Німеччиною з іншими державами, оголошувались нечинними, зокрема Берестейський мирний договір (9 лютого 1918 р.), підписаний між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією та Болгарським царством з іншого.

У короткий термін із мапи світу зникли три велетенські імперії: Австро-Угорська, Російська та Османська, натомість з’явилися нові країни, серед яких Республіка Польща (11 листопада 1918 р. – День Незалежності Республіки Польща).

А що ж Україна?! За кілька місяців до цієї дати на уламках імперій постають молоді держави, серед яких Україна, що однією з перших проголосила незалежність (її випередила лише Фінляндія в 1917 р.). – 22 січня 1918 р. Проте шлях української незалежності був позначений не лише героїчними і трагічними воєнними подіями, а й вражаючими чварами та ворожнечею всередині суспільства. Самостійники «боролися» з автономістами, державники «воювали» проти соціалістів, військові «виступали» проти партийників, прихильники Гетьманату – проти Директорії... Наслідком цих дискусійних баталій стала втрата розуміння, що внутрішні конфлікти призводять до втрати самої незалежності.

Тоді, як і нині, проти України стояв той самий ворог, готовий нищити її і як націю, і як суспільство, і як цілісну окрему державну структуру. Той самий кат зміг утопити в крові не тільки Україну, а й інші новонароджені республіки.

Як так???

Мабуть, головною з багатьох причин провалу «перших незалежностей» стала роз’єднаність як зовнішня, так і внутрішня: кожна з молодих держав боролася окремо від інших і була розколота всередині. Як наслідок – вони усі були знищені поодинці. Навіть тих, яким вдалося вирватися з імперських лап у 1920-х рр. і які мали державницькі традиції, наздогнали в 1939 р. (Польща) і в 1940 р. (країни Балтії). А в 1945 р. наздогнали майже всю колишню Австро-Угорську імперію й європейську частину Османської. Москва рвалася до проток і в Європу.

Повернемось до 1920-х рр. 10–21 листопада 1920 р. тривають оборонні бої збройних сил УНР проти частин Червоної армії РСФРР. На початку листопада 1920 р. у м. Ялтушков відбулася спільна нарада уряду УНР із усіма командирами частин армії УНР під головуванням С. Петлюри. Однак на ній не вдалося досягти чіткого плану спільних дій проти ворога. Фактично цей період став останнім епізодом радянсько-української війни 1917–1920 рр., коли незалежна Україна ще мала власну територію…

Відтоді проминуло понад 100 років, упродовж яких українці продовжували боротьбу за незалежність нашої держави, зокрема ціною власного життя – представники ОУН – УПА, Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий, В’ячеслав Чорновіл та багато інших. Багато що змінилося за 30 років нашої незалежності: українці усвідомили себе сильною та волелюбною нацією, яка в змозі об’єднатися заради життя, а значна частина країн світу тепер об’єдналися навколо України в її боротьбі за незалежність від ворожого сусіда – росії. Але залишається одна біда, якою знов може скористатися ворог, – нерозуміння того, що хоч би якою міцною була спільнота на початку свого існування, вона може розвалитися від маленької тріщинки, яка виникає через непорозуміння.

Українці – мудра нація, яка навчається на досвіді своєї історії і може змінити незадовільний результат подій, що повторюються. Тому Україна обов’язково переможе ворога, піднявши над ним власний прапор Незалежності.