Майже 78 років відділяють світ від дати перемоги над нацистами у Другій світовій війни. Дедалі голосніше й частіше лунають заклики припинити згадувати ті події, мовляв та війна давно завершилась. Так. На папері Друга світова закінчилась. Але в душах тих, хто донині сподівається дізнатися про долю її учасників, які не повернулися з фронту, вона триває. Хто ті люди, які «зникли безвісти» під час ворожого наступу чи оточення? Чи поховали з «військовими почестями» того воїна, який загинув у першому прикордонному бою, під час форсування Дніпра чи в останніх битвах? Чи залишився пам’ятний знак із прізвищем бійця на могилі, в яку поклали його побратими на узліссі при дорозі?

Сьогодні всі ці та подібні запитання знов стали актуальними в Україні, через широкомасштабну війну, розв’язану рашистами, яка вирує вже понад 500 діб.

Упевнені, що новий етап боротьби за незалежність не закреслить бажання багатьох нащадків колишніх воїнів «завершити» попередню війну. Відомо, що ставлення сучасників до прабатьків – є прототипом майбутнього ставлення нащадків до сучасників…

Дедалі рідше звертаються до співробітників Музею діти бійців 1940-х, проте надсилають запити про пошук онуки і правнуки, а останнім часом з’являються листи від пра-пра-онуків. Питання в цій кореспонденції такі самі, як і колись, але пошук стає щоразу складнішим.

Пані Світлана вирішила з’ясувати, де саме розміщена могила її дідуся – Євтихія (Євтуха) Матусевича (по батькові й рік народження – не знала), який, за переказами односельців, загинув у останні дні війни на початку травня 1945 р. й був похований десь у м. Берлін.

Загиблих воїнів на прізвище Матусевич було багато, але завдяки тому, що в запиті зазначалося ім’я дружини загиблого – Наталія – вдалося швидко відшукати документ про смерть Євтихія Уляновича Матусевича у Всеукраїнській базі загиблих (ВБЗ) на музейному порталі «Мартиролог»

У сповіщенні про загибель на Євтихія Уляновича Матусевича, 1911 р. н., були розбіжності відповідно до заявлених відомостей у запиті. Так, у «похоронці» зазначалося що військовослужбовець загинув 25 квітня 1945 р., а не на початку травня того самого року. Це можна пояснити тим, що односельці, які передавали запитувачці інформацію про дідуся, не маючи конкретного документа на руках, запам’ятали лише період – «в останні дні війни». 20-ті числа квітня 1945 р. – це теж «останні дні» війни, але з часом ця «дата» могла трансформуватись у більш прийнятну – «початок травня». Крім того, документ про загибель Євтихія Матусевича був виписаний саме наприкінці травня 1945 р., з військової частини до військкомату він надійшов на початку червня, а до родини ще пізніше. Тому припускаємо, що ключовим моментом у спогадах односельців щодо дати загибелі була фраза – « наприкінці війни, в її останні дні».

Разом із тим науковці перевірили інформацію про військовослужбовців на прізвище Матусевич (Матушевич), які загинули на початку травня 1945 р., але повних чи часткових збігів не знайшли.

Невідповідність щодо місця загибелі й поховання між спогадами односельців та інформацією в сповіщенні про загибель пояснюється тим, що обидві території – німецькомовні, тож цілком природно, що в багатьох людей Берлін і Австрія асоціювалися з одним народом – німцями. Не дивно, що з часом, інформація про місце поховання на «німецькій землі» могла трансформуватись у впевненість, що йдеться про німецьке місто, де завершилась війна, тобто м. Берлін.

Додатково проведений пошук щодо похованих Матусевичів у м. Берлін виявив єдиний збіг за прізвищем, але той військовослужбовець мав ім’я Йосип і помер у полоні. 

Після такого дослідження здавалося, що пошук завершений, адже в «похоронці» було зазначене точне місце поховання – «на південно-східному боці висоти 928, на північний захід від с. Ветцельберг (Австрія)». Але саме тут на співробітників чекала несподіванка – у цьому населеному пункті, назва якого зазначена з помилками, не було військового поховання часів Другої світової війни…

Розпочався новий пошук за даними однополчан Євтихія Матусевича. З донесення військової частини (1127-й стрілецький полк, 337-ма стрілецька дивізія), в якій служив Євтихій Улянович, стало відомо, що на «висоті 928» на двох її схилах у братських могилах були поховані бійці, загиблі в період від 23 до 26 квітня 1945 р. Більшість із них були призвані з території України, тому перевірити їхні дані за документами, що зберігаються в Музеї, не виявилося складним.

Проаналізувавши інформацію про військовослужбовців, які загинули того самого дня, що і Євтихій Матусевич (25 квітня 1945 р.), й первинно були поховані в одній братській могилі, з’ясували, що із 15 воїнів – 9 значаться у списку братського поховання с-ща Ной Зафенау (Neusafenau), що на 2 км південніше м. Гартберг, федеральна земля Штирія (Hartberg, Steiermark). Решта 6 воїнів через незрозумілі причини нині значаться в списках інших військових поховань, віддалених одне від одного іноді на десятки кілометрів. Крім того, четверо з них записані як військовополонені, які померли раніше ніж 25 квітня 1945 р., серед таких значився й Матусевич Євтихій Улянович.

Після війни по всій території Австрії, як і в інших країнах, де проходили бойові дії, всі могили переносили на спеціально виокремлені місця біля міст та містечок або до цвинтарів, що вже існували в населених пунктах. Але повірити, що під час цього складного й відповідального процесу єдине військове поховання могли «розділити на частини» й відправити у різні куточки Австрії, неможливо!

Припустили, що під час складання післявоєнних списків військових поховань була зроблена помилка. Але ж у якому документі й коли? На щастя, музейники її знайшли.

Річ у тім, що в 2005 р. на підставі низки архівних першоджерел (документи з військових частин, що воювали на території Австрії, первинні списки похованих у цій країні, а також матеріали про військовополонених, які померли в нацистських таборах, розташованих в Австрії) австрійський історик Петер Сіксль створив меморіальне видання у двох книгах (назва мовою видання): «Советские граждане, погибшие в Австрии в годы Второй мировой войны, и места их захоронения. Книга Памяти», «Советские могилы Второй мировой войны в Австрии». Ці книги містять інформацію про майже 60 тис. бійців, похованих в австрійській землі, серед яких значна кількість українці.

Проте в багатьох, навіть масштабних, виданнях, трапляються помилки. Аналізуючи записи в цій Книзі Пам’яті (мова лише про пошук однополчан Є. Матусевича), науковці звернули увагу на те, що особові дані деяких розшукуваних нами воїнів (зокрема, його), записані під іншим прізвищем (у нашому випадку – П. Матусов), при цьому джерелом інформації зазначено документ, у якому йде про Є. Матусевича. Під час опрацювання згадуваної Книги Пам’яті було знайдено кілька схожих невідповідностей, але це меморіальне видання все одно залишається важливим джерелом інформації та вагомим внеском у справу увічнення імен загиблих військовослужбовців з України.

Враховуючи всі деталі дослідження і спираючись на архівні матеріали, музейники дійшли висновку, що Євтихій Улянович Матусевич, 1911 р. н., призваний на фронт Теплицьким РВК Вінницької області, єфрейтор 1127-го сп 377-ї сд, загинув 25 квітня 1945 р. й нині покоїться разом зі своїми однополчанами в братський могилі с-ща Ной Зафенау (Neusafenau), біля м. Гартберг, федеральна земля Штирія (Hartberg, Steiermark), але в списках цього поховання його прізвище, на жаль, не значиться.

Сподіваємося, що пані Світлана отримала відповідь на запитання, де похований її дідусь, а пошуковці Музею вкотре розв’язавши задачу з багатьма невідомими, повернуть із небуття імена ще великої кількості українців, загиблих у роки Другої світової.