/

Кілька тижнів працює пошуковий портал. Ми рухаємося вперед, наповнюємо електронний ресурс, тестуємо його можливості, виправляємо помилки.

До нас ідуть відвідувачі, нам надсилають листи, телефонують з різних куточків країни. Відповідаємо на десятки запитів, отримуємо пропозиції та матеріали для доповнення сайту.

Однією з перших, із пропозицією доповнити сайт власними матеріалами звернулася до науковців музею правнучка Віктора Єгоровича Алимова. Інформацію про прадіда запитувачка знайшла на порталі. У Києві мешкала рідна сестра загиблого – Степанида Єгорівна. Вона довгий час по війні зберігала портрет і повідомлення про смерть брата, єдине, що в неї залишилося на згадку про рідну людину. Завдяки цим матеріалам інформацію на сайті вдалося поповнити персональними даними бійця.

Було з’ясовано, що Віктор Алимов, 1914 р. н., уродженець с. Гнєздик, Урицького району Орловської області, на початку німецько-радянської війни перебував у Києві в рідної сестри й звідси пішов воювати. Ще деякий час сестра отримувала листи, які, на жаль, не збереглися.

Звичайним і одночасно складним був шлях солдата: кругом смерть, яка чатувала на кожному кроці, важкий відступ, криваві оборонні бої, проте він усе здолав, вижив. Опинився в 446-му стрілецькому полку, 397-й стрілецькій дивізії. Чого тільки не було на його солдатському шляху: восени 1943 р. – жорстокі бої за плацдарми, створені під час форсування річок Десна і Сож, у грудні 1943 р. – знищення ворожого угруповання, що утримувало важливий залізничний вузол Сарни. Із січня 1944 р. – участь в наступальних боях на оборонному рубежі Столін – Висоцьк – Селєцьк – Дубровиця. Улітку 1944 р. у складі частини пройшов з боями понад 300 км.

23–25 вересня 1944 р. стали останніми днями в житті єфрейтора Віктора Алимова, за ці кілька днів 397-ма стрілецька дивізія визволила від гітлерівців 80 населених пунктів Латвії.

25 вересня 1944 р. Віктор Єгорович Алимов загинув, був похований на території х. Сілорай. Згодом поховання було перенесено до воїнського братського кладовища с-ща Море волості Море Цесісського району Латвії.

Саме дата загибелі й первинне місце поховання військовослужбовця, зазначені в оригінальному повідомленні, були внесені до інформації пошукового порталу. Крім того, з’ясовано дату й місце народження бійця.

Сам документ мало не був утрачений назавжди. Написаний чорнилом від руки на шматкові газети, він пожовк, краї були обшарпані, текст вигорів, печатка зблякла. Завдяки музейним фахівцям, які провели термінову реставрацію, сповіщення було врятоване. А портрет Віктора Алимова повнив нашу колекцію Другої світової в обличчях.