Через 81 рік після початку німецько-радянської війни на території України знову лунають вибухи, гинуть військові та цивільні, руйнуються інфраструктура й житлові будинки. Для українців життя поділилося на «до» та «після». Як показує історія України, мільйони наших пращурів постраждали через нашу сусідку Росію, її жорстокість і зверхність, адже вона йменувала себе «старшим братом». Радянська влада, з якою нині себе асоціює російська, намагалася знищити все українське. Зокрема, у більшості нагородних документів періоду Другої світової війни в наших співвітчизників у графі «громадянство» зазначено «росіянин».

На щастя, не всіх українців у документах русифікували. Одним із таких був Василь Дончук. Його історія досить подібна із мільйонами інших українців. Народився в 1910 р. у сім’ї дрібного службовця м. Київ, був третьою дитиною. Після приходу більшовиків родина Дончуків, як і більшість киян, відчула скруту, особливо після того, як на початку 1920-х рр. помер батько – Іван Дончук. На жаль, достовірна інформація про його смерть невідома. Можливо, як службовець російської імперії, потрапив під репресії нової влади. Дружина, залишившись із трьома дітьми, щоб якось вижити, змушена була віддати молодшого сина Василя до дитбудинку. Там він отримав шкільну освіту, а після закінчення одного з фабрично-заводських училищ мав спеціальність «токар по металу». Працював на тракторному заводі в м. Сталінград та паралельно навчався в аероклубі. Згодом закінчив Єйську військову школу морських льотчиків (м. Єйськ Краснодарського краю Росії). У 1935 р., після її закінчення, молодший льотчик Василь Дончук декілька місяців служив у Московському військовому окрузі. Того ж року одружився й перейшов у цивільну авіацію на Далекому сході.

У 1935–1937 рр. пілот авіаційного загону акціонерного Камчатського товариства В. Дончук був першовідкривачем повітряних ліній в Архангельській області й Комі АРСР – прокладав траси на Камчатку та Заполяр’я.

З 1937 р. знову в лавах ВПС РСЧА. Учасник боїв на оз. Хасан у 1938 р. – здійснив один розвідувальний виліт. За премію за участь у війні купив собі мотоцикл, але насолодитися їздою не вдалося – державна репресивна машина не оминула. 30 грудня 1938 р. був заарештований, а 31 липня 1939 р. – засуджений за статтею 58-1а-10-11 Кримінального кодексу (державна зрада). На щастя, після вироку справу закрили й В. Дончука звільнили. Можна припустити, що йому допоміг чоловік сестри – Григорій Дормідонтов, який був офіцером НКВС.

Упродовж вересня 1939 р. – весни 1941 р. очолював авіазагін при управлінні таборів залізничного будівництва Байкало-Амурської магістралі. Наприкінці 1930-х рр. у подружжя Дончуків народилася донька Наталія, та війна не дала порадіти батьківству.

Із початком німецько-радянської війни він написав кілька прохань до керівництва країни та ВПС щодо переведення до бойової авіації, проте вони були лише частково виконані. Упродовж листопада 1941 р. – листопада 1943 р. спочатку у звані «лейтенант», а з 18 серпня 1942 р. – «капітан», служив у цивільному повітряному флоті. Учасник оборони Карелії та Заполяр’я. На літаках «П-5» (ці літаки за ініціативи В. Дончука були переобладнані в легкі бомбардувальники) та «Лі-2» здійснював доставку на передові позиції боєприпасів і медикаментів, вивозив поранених, перекидав офіцерів зв’язку з однієї ділянки фронту на іншу, бомбив передній край оборони супротивника, літав у тил ворога і до партизанів. Восени 1943 р. прохання Василя Дончука перевестися до бойової авіації було задоволене.

У складі 7-ї повітряної армії Карельського фронту капітан (із червня 1944 р. – майор) Василь Дончук очолював спочатку бомбардувальну, а потім розвідувальну ескадрильї. 21 жовтня 1944 р. зі своїм екіпажем виконував розвідувальний політ у район м. Кіркенес (Норвегія). Під час вильоту екіпаж кілька разів виходив на зв’язок, повідомляючи про пересування та скупчення військ противника поблизу м. Кіркенес. Останнє повідомлення було пов’язане з пошкодженням правого мотора та атакою німецьких винищувачів. Після цього зв’язок перервався остаточно. На базу екіпаж не повернувся.

Норвезькі дослідники Міхаель Стокке та Руне Раутіо стверджують, що літак В. Дончука був підбитий над комуною Несебю в Норвегії. За спогадами місцевих старожилів, літак впав у води найближчої затоки, неподалік берега. Він нині лежить на глибині 40–70 м.

2 листопада 1944 р. майору Василю Івановичу Дончуку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За відважні дії він ще за життя був нагороджений орденами та медалями.

Незважаючи на перешкоди, В. Дончук досяг своєї мети – бути військовим льотчиком, при цьому не втрачав свого походження – значився в документах «українцем».