Іноді здається, що на війні немає місця людяності. Адже війна – це простір жорстокості й насилля, хаосу, розпачу й зневіри. Вона по-своєму розпоряджалася людськими долями: чоловіків, жінок, дітей…

Нині не відомо точно, скільки дітей залишилися круглими сиротами під час Другої світової війни. Про одну таку дитину – Анатолія Папакицю, нам розповіли документи Проскурівського МВК Хмельницької області.

Батько хлопчика, Олександр Папакиця, 1915 (1918) р.н., уродженець с-ща Приморське Сталінської (нині – Донецька) області перебував у Червоній армії від вересня 1937 р. На початок німецько-радянської війни – старшина ескадрону 86-го кавалерійського полку 32-ї кавалерійської дивізії. Згідно з Іменним списком утрат особового складу Радянської армії Маріупольського МВК Сталінської області від 1946 р., був зарахований зниклим безвісти в грудні 1941 р.

У складі 32-ї кавалерійської дивізії Олександр брав участь у вересні – жовтні 1939 р. в так званому визвольному поході РСЧА до Польщі, в червні – липні 1940 р. – до Бессарабії.

Повернувшись до Київського військового округу, кавалерійська дивізія дислокувалася в м. Ізяслав. У травні 1941 р. 32-га дивізія вийшла зі складу 5-го кавалерійського корпусу Київського військового округу й була передана до 9-го окремого стрілецького корпусу в Одеський військовий округ (із початком війни – Південний фронт).

У цей час 9-й особливий стрілецький корпус виконував завдання з охорони чорноморського узбережжя Кримського півострова від можливих морських і повітряних десантів противника. Він входив до складу сухопутних військ Криму, до яких належали також тилові частини Одеського військового округу й місцеві органи військового управління, Сімферопольське інтендантське військове училище та Качинське училище ВПС.

У середині липня 1941 р. 32-га дивізія переводиться до складу Західного фронту в Білорусію. Від 22 липня 1941 р. вона діє у складі кавалерійської групи по тилах противника в лісисто-болотистій місцевості.

На бойовому шляху підрозділу в 1941 р. були важкі бої у складі Центрального, Брянського, Південно-Західного фронтів. Не раз полки 32-ї кавдивізії вибивали ворога з населених пунктів, форсували річки, потрапляли в оточення й, відрізані від основних сил, ішли на прорив. 18 вересня 1941 р. штаб Південно-Західного фронту видав наказ усім частинам фронту пробиватися на схід.

Останньою операцією, в якій брали участь підрозділи 32-ї кавдивізії, була Єлецька фронтова контрнаступальна операція радянських військ, що відбувалася від 6 до 16 грудня 1941 р. Це останні бої, в яких брав участь старшина Олександр Папакиця.

Іще до початку німецько-радянської війни його дружина перебралася в Кам’янець-Подільську (нині – Хмельницька) область, до м. Проскурів. У 1941 р. в них народився син Анатолій.

Доля дитини могла скластися трагічно, батько загинув на війні, мати померла в 1943 р. Кому був потрібен сирота? Але поруч опинилася Пелагія Антонівна Никитюк, яка забрала дитину до себе. Ми не знаємо, хто була ця жінка, якого віку, чи мала родину, дітей. Утім, розуміємо, що справжнє співчуття втілюється в конкретній дії заради того, хто страждає. Тільки любов – щира й щедра – здатна піднести людину до такого рівня людяності.