/

Під час німецько-радянської війни мільйони українців билися в лавах Червоної армії або ж вели підпільну боротьбу проти гітлерівців. Досить нерідко кілька членів однієї були задіяні в боротьбі одночасно.

Про родину Кацалапів розповів член громадської організації «Закінчимо війну» Борис Дученко. У період німецько-радянської війни всі чоловіки цієї сім’ї боролися з ворогом. Батько – в підпіллі, два сини – на фронтах.

Батько – Степан Сидорович, уродженець с. Галиця Лосинівського (нині – Ніжинський) р-ну Чернігівської області, – ще на початку ХХ ст. переїхав до смт Чоповичі Малинського району Житомирської області, де одружився. Утім, у 1916 р. дружина померла, і чоловік залишився з двома дітьми: сином Олександром та донькою Лідою. Згодом одружився вдруге. Родина Кацалапів виховала семеро дітей: двох синів (Олександр, 1911 р. н., – від першого шлюбу, Іван, 1921 р. н., – від другого) та п’ятьох дочок. Із початком війни обидва брати призвані до армії. Степан Сидорович як активний учасник підпільного руху в смт Чоповичі був розстріляний окупаційною владою в 1942 р.

На початок німецько-радянської війни молодший сержант Іван Кацалап – командир відділення однієї з частин, що базувалася в м. Смоленськ (Російська Федерація). Останню звістку від нього рідні отримали 29 червня 1941 р. На підставі звернення матері Феодосії Дем’янівни від червня 1946 р. Івана Сидоровича Кацалапа обліковано зниклим безвісти в березні 1944 р.

Олександр, який іще в 1930-х рр. пройшов строкову службу, в травні 1941 р. був призваний на перепідготовку та навчання резервістів. На початок війни – старший сержант, командир взводу саперів 45-го окремого мотострілецького батальйону 38-ї армії Південно-Західного фронту. Брав участь в оборонних боях за столицю України – м. Київ. Під час виходу з оточення, як і сотні тисяч інших бійців, потрапив до німецького полону, звідки зумів вибратися.

Згідно зі спогадами родини, це йому вдалося за допомогою вусів, які він носив. Німецький офіцер, який підійшов, запитав його: «Козак?». Олександр миттєво зорієнтувавшись у ситуації, відповів ствердно. Це й допомогло. Коли пробирався до своїх, через лінію фронту, познайомився з Домною Ємець – майбутньою дружиною.

За іншою версією, саме Домна і врятувала його із полону. Як відомо, на початку німецько-радянської війни німецьке командування, не готове до великої кількості полонених, багатьох українських бранців відпускало, якщо по них приходив хтось із рідних. Чимало жінок, які не знаходили своїх родичів – чоловіка, брата, батька, забирали з полону незнайомих їм чоловіків. Може, так зробила й Домна. Між ними спалахнуло кохання, яке не зруйнувала війна і яке допомогло Олександрові Кацалапу вижити в її горнилі.

Олександр після полону повернувся до Червоної армії. Усю війну пройшов у саперних підрозділах. Сапер, як мовиться, не має права на помилку, і він її не зробив, бо знав, що на нього чекає кохана. На бойовому шляху Олександра були тяжкі бої за м. Сталінград, Курська дуга, вигнання нацистів із Луганської, Донецької, Запорізької областей та Криму. Німецько-радянська війна для нього закінчилася взяттям радянськими військами 9 квітня 1945 р. м. Кенігсберг. Потім взвод лейтенанта Кацалапа у складі 63-го інженерно-саперного батальйону був направлений на війну з Японією. Брав участь у боях на території Маньчжурії, Китаю, Кореї. По завершенні Другої світової війни до липня 1946 р. Олександр продовжував службу – займався розміновуванням – щодня ризикував життям.

Звільнившись у запас, відразу приїхав до коханої в с. Ковалівка Полтавської області, одружився. Згодом молода сім’я переїхала на батьківщину чоловіка – до смт Чоповичі. Подружжя Кацалапів виховало шістьох синів.

Приклад Олександра Кацалапа підтверджує, що завдяки коханню можна подолати будь-які випробування.