Ми щодня вивчаємо джерельний фонд із обліку людських військових утрат і виявляємо нові матеріали. У справах, де зберігаються «похоронки», знаходимо різні персональні документи, листи родичів і полеглих військовиків, їхні світлини тощо.

Цього разу серед документів Полтавського обласного військкомату було знайдено фотографії та листи загиблого лейтенанта Григорія Власенка. Кожен такий документ дає змогу відтворити моменти простого людського життя.

Ознакою радянського ладу 1930-х рр. була мілітаризація життя й суспільної свідомості. Об’єктом особливої уваги з боку держави стало покоління, яке виросло в радянський час. При цьому не слід уявляти молодь як однорідну масу. Це були представники різних соціальних верств, мешканці міст і сіл, відмінні за регіональним походженням, освітою, сімейним та матеріальним становищем тощо. Для багатьох із них служба в збройних силах держави стала таким собі соціальним ліфтом, відкриттям нових можливостей для самореалізації.

Доля українця Григорія Власенка, 1919 р. н., уродженця с. Кантакузівка Ковалівського району Полтавської області (нині Золотоніського району Черкаської області), була типова для того часу. По закінченні школи в 1938 р. юнак вступив до Полтавського військового автомобільного училища, яке готувало техніків-лейтенантів та військових техніків. У листах додому він писав про інтенсивне навчання: «…чотири місяці пролетіли просто як 4 дні. …все в порядку, живу на сто». Хлопець був задоволений усім: умовами життя, оточенням, грошовим утриманням курсанта.

У цей час основні сили Червоної армії готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. І невдовзі це сталося…

На початок німецько-радянської війни лейтенант Г. Власенко – командир взводу 21-го танкового полку 11-ї танкової дивізії, яка дислокувалася в м. Кишинів і входила до складу 2-го механізованого корпусу. Згідно з наказом № 01 механізований корпус мав зосередитись у лісах на північ від столиці Молдавії та підготуватися для завдання контрудару по м. Бельці – найбільшому місту в північній частині Молдавської РСР, на р. Реут (басейн р. Дністер).

24 червня 1941 р. 11-та танкова дивізія, що почала марш на добу пізніше за інші частини 2-го механізованого корпусу, прибула на місце зосередження. 26 червня частини 11-ї танкової дивізії вже атакували супротивника.

Погляди керівництва СРСР на майбутню війну зводилися до того, що ворог після відбиття його наступу має бути розгромлений під час стратегічної операції Червоної армії на чужій території «малою кров’ю».

Наприкінці червня – на початку липня 11-та танкова дивізія здійснює марші все до нових районів зосередження, вступаючи в бої з противником, який її переслідує.

Крім того, впродовж пересування командний пункт дивізії, а також її колони весь час атакує ворожа авіація. Яких утрат зазнав військовий підрозділ, скільки бійців загинуло, було вбито артилерією та авіацією супротивника, згоріло в машинах і танках невідомо.

Певно, під час таких подій 28 липня 1941 р. лейтенант Григорій Власенко й зник безвісти, про що йдеться в наказі ГУК НКО СРСР № 0223 від 3 грудня 1941 р.

Найбільш серйозним і важким уроком перших днів німецько-радянської війни для Червоної армії стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених рубежах оборони. Їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано великими втратами. Неготовність сил прикордонних округів до відбиття потужних ударів противника виявилася найважливішою з причин, що визначили трагічний для радянської сторони розвиток подій у 1941 р.

Людський вимір утрат України у Другій світовій війні нам допоможуть осмислити лише персональна пам’ять про загиблих, названі імена «невідомих» солдатів, віднайдені могили зниклих безвісти.