/

Через 80 років від початку німецько-радянської війни до України надходять відомості про військовополонених – її жителів, які загинули й були поховані в м. Бремен, ФРН.

У 2021 р. німецькими дослідниками в м. Бремен були виявлені забуті поховання радянських військових бранців і примусових робітників. Під час археологічних розкопок знайдено жетон № 14683, який вдалося повністю розшифрувати й ідентифікувати. Він належав загиблому військовополоненому з України – Іванові Пастернаку. 9 листопада 2021 р. до Музею надійшов лист від Міністерства закордонних справ України з цією інформацією

Іван Михайлович Пастернак народився 22 червня 1908 р. в с. Розворяни Глинянського району Львівської області, до Червоної армії призваний напередодні війни. Червоноармієць 558-го стрілецького полку, потрапив до полону 25 червня 1941 р. в с. Потевичі Сморгонського району Гродненської області Білорусії. Майже рік він залишався в полоні, помер 22 березня 1942 р. Завдяки тому, що зараз знайшли його жетон, можна точно визначити могилу загиблого на цвинтарі.

Музейні співробітники, за допомогою Глинянської міської громади Львівської області, розшукали доньку – Марію Іванівну, та внуків Івана Михайловича Пастернака. Нещодавно родина надіслала електронні копії світлин і документів полеглого українця, а також спогад доньки про батька.

Іван Михайлович Пастернак та Сидонія Степанівна Ситник побралися в 1932 р. і прожили в шлюбі дев’ять років. Батько був кравцем, мати – домогосподаркою. Подружжя мало двох дітей, сина – Олега, 1936 р. н., та доньку – Марію, 1937 р. н.

Зі слів матері донька знала, що у вересні 1939 р. Іван Пастернак був призваний до польської армії, де пробув один місяць. У травні 1941 р. проходив військові навчання в Червоній армії на Яворівському полігоні й додому вже не повернувся.

Війна була жахливою, і жодної звістки про місце перебування батька до родини не надходило. Мати розповідала, що після війни до смт Глиняни повернувся солдат, який разом з Іваном Пастернаком був у німецькому полоні, але зміг утекти. Після цих новин мати почала розшукувати батька й отримала повідомлення, що він зник безвісти.

Пані Марії важко згадувати своє життя в післявоєнні роки. Мати працювала вже в колгоспі, де за робочий рік отримувала 25 кг зерна – і більше ніяких доходів. Діти були голодні й холодні. Якось мати прийшла стомлена з роботи на обід, а їсти було нічого. Тож вилізла на черешню, з’їла ягід скільки могла і знову пішла в поле на колгоспну роботу.

Від такого важкого життя мама дуже хворіла, померла в 75-річному віці. Передчасно пішов із життя в 59 років брат. Марія Іванівна пам’ятає, як він сам змалку зшивав собі дротом порвані черевики, бо нових не було за що купити.

Попри злиденне життя, мама раділа, що навіть самотою, без батька, виховала двох достойних людей!

Лише той може рухатися в майбутнє, хто здатний відпустити біль і йти далі…