/

«Я, онука, розшукую свого діда – Олексія Петровича Волкова. Він загинув на Правобережній Україні в районі висоти 215,2. Допоможіть, будь ласка, знайти місце його захоронення…»

У дуже короткому запиті з 10 рядків, що надійшов на адресу Музею, відчувалися тривожність і водночас сподівання на розуміння та допомогу. І це цілком зрозуміло, адже запитувачка мешкає в Росії, загиблий воїн призивався з Хакаської Автономної Області (Красноярський край). Можливо, єдине, що зв’язує цю сім’ю з нашою країною, це участь Олексія Волкова в боях за визволення української землі від гітлерівців.

Перший етап пошуку розширив інформацію, надану в листі. Музейники з’ясували, що сержант Олексій Петрович Волков, 1924 р.н., уродженець Красногородського району Калінінської області воював навідником протитанкової гармати у складі 110-го окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону 252-ї стрілецької дивізії 53-ї армії. У період боїв (грудень 1943 р. – початок січня 1944 р.) за висоту 215,2 в Єлісаветградківському (нині Олександрівський) районі Кіровоградської області сержант Волков загинув. Посмертно удостоєний ордена Червоної Зірки.

Жодних відомостей про факт захоронення і місце поховання воїна пошуковці не знайшли. Почався пошук інформації про бойові дії військового підрозділу з метою дізнатися про «висоту 215,2». З’ясували, що вона розташовувалася на відстані приблизно 1км від с. Григорівка Єлісаветградківського району Кіровоградської області й була однією із сотень безіменних височин, де точилися жорстокі бої.

Дослідження Журналів бойових дій 252-ї стрілецької дивізії та 53-ї армії допомогло реконструювати ті трагічні й героїчні події… У перших числах грудня 1943 р. бойові частини 53-ї армії вели масований наступ на території Кіровоградщини. Записи в Журналі бойових дій армії рясніють завданнями, поставленими командуванням: «продовжувати енергійно розвивати наступ …», «ліквідувати противника в районі…», «форсованим маршем вийти на лінію…» тощо. Починаючи з 6 грудня 1943 р. накази вже віддзеркалюють картини завзятого опору противника й відчайдушного наступу радянських військ на території Єлісаветградківського району: «Усі населені пункти пристосувати до кругової оборони, створити між ними взаємодію». «Протитанкову і полкову артилерію підтягнути в бойові порядки для стрільби прямою наводкою», «підготувати до руйнування ділянку залізничної станції…. Зробити мінування на танкових напрямках, особливо на вузлах шляхів. Здійснити лісові завали, оплести їх дротом та замінувати». Ця інформація переконувала, що на ділянці фронту йшли потужні танкові атаки ворога.

Історія битви за висоту 215,5 бере початок, імовірно, з 9 грудня 1943 р., коли частини 252-ї стрілецької дивізії вийшли на лінію «х. Нерубайка – ліс Нерубайка – с. Григорівка – вис. 223,6 – с. Плешкове».Починаючи з 12 грудня 1943 р. частини дивізії залишають низку населених пунктів «під тиском контратак піхоти противника, яку підтримують танки і авіація».

Висота 215,2 вперше згадується 14 грудня 1943 р. у Журналі бойових дій 53-ї армії, де зазначається, що на 20.00 бойовий розрахунок 252-ї стрілецької дивізії продовжує утримувати дану точку. Кожна сторінка тексту з Журналу констатує запеклість боїв на ділянці фронту дивізії. Точно зазначається, що «18 грудня 1943 р. на 22.00 протитанковий розрахунок продовжує бої за висоту 215,2»…

Такі жорстокі бої на вказаній території тривали з перемінним успіхом до середини січня 1944 р. На жаль, нині неможливо встановити, в який день цього періоду загинув сержант Олексій Волков. У наказі про його нагородження орденом Червоної Зірки зазначено: «Противник контратакував піхотою і танками переважаючими силами наші бойові порядки. Розрахунок О.П. Волкова, незважаючи на повне оточення танками ворога, не утік і продовжував нерівний бій… Контратака противника була відбита. Розрахунком знищено понад взвод піхоти ворога, відбито дві танкові атаки. У цьому бою сержант Волков поліг смертю хоробрих». Точно відомо лише те, що він поліг неподалік від с. Григорівка, як і сотні інших бійців 252-ї стрілецької дивізії, більшість з яких зараховані донині зниклими безвісти.

Науковці Музею встановили, що останки полеглих воїнів в районі с. Григорівка й спочатку захоронених в індивідуальних і братських могилах поза населеним пунктом, після війни були перенесені до інших військових поховань у найближчі села, а саме: с. Григорівка, с. Підлісне, с. Михайлівка (Олександрівського району Кіровоградської області). На меморіальних плитах цих поховань немає прізвищ ані Олексія Волкова, ані його однополчан зі 110-го окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону. Утім зазначені понад 130 невідомих бійців, які віддали своє життя визволяючи українську землю. Можливо, серед них покоїться сержант Волков – воїн, гідний поваги і пам’яті прийдешніх поколінь.