/

«Тов. Слободзян у боях із 21 січня 1943 р. до 25 лютого під час оборони м. Краматорськ виявив себе мужнім і звитяжним командиром…» З нагородного листа до ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Одного дня до Музею надійшов запит із проханням надати розгорнуту довідку про Героя Радянського Союзу Василя Семеновича Слободзяна. Долею танкіста, учасника боїв на річці Халхін-Гол (Монголія), цікавилися його земляки. Інформація про Героя була майже ідентичною в різних джерелах. Біографія військовослужбовця була типовою для того часу. Народився 23 березня 1916 р. в с. Бахматівці на Хмельниччині (до 1954 р. – Кам’янець-Подільська область), у селянській родині. Закінчив 4-класну сільську школу, курси трактористів, почав працювати в рідному селі. Призваний до Червоної армії в 1937 р., службу проходив у Забайкальському військовому окрузі. По закінченні школи молодших командирів був призначений механіком-водієм танка. З 18 липня до 16 вересня 1939 р. молодший командир взводу, механік-водій танка БТ-5 207-го окремого розвідувального батальйону (6-та танкова бригада, 1-ша армійська група) – учасник боїв на річці Халхін-Гол. Особливо відзначився в бойових діях біля гори Баїн-Цаган. Умілим управлінням бойовою машиною Василь Слободзян сприяв знищенню трьох гармат і п’ятнадцяти солдатів противника. 17’листопада 1939 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після бойових дій вступив до Орловського бронетанкового училища, яке не закінчив, бо був відрахований за виявлену недисциплінованість та грубість. Повернувшись до рідного села, працював заступником директора МТС.

З початком німецько-радянської війни В. Слободзян був знову призваний до армії. Досвідчений танкіст воював на Південному й Південно-Західному фронтах на танку Т-34, отримав офіцерське звання. Брав участь як в оборонних, так і в наступальних боях на території України. Закінчувалася офіційна біографія Героя однією фразою: старший лейтенант Василь Слободзян пропав безвісти в лютому 1942 р. в районі міста Барвінкове Харківської області. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня.

І саме останній рядок життєпису відважного командира привернув увагу науковців. Як людина, що була виключена зі списків частини в лютому 1942 р., могла бути нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, який було запроваджено 20 травня 1942 р.? Існувала вірогідність того, що орденом В. Слободзяна нагородили посмертно й життя хороброго воїна дійсно обірвалося на Харківщині під час Барвінківсько-Лозівської наступальної операції. Точно про це міг розповісти нагородний лист, який було знайдено у вільному доступі інтернет-ресурсу. У ньому, зокрема, говорилося: «Командир танка Т-34 94-го танкового батальйону 51-ї танкової бригади…тов. Слободзян у боях… з 21 січня до 25 лютого 1943 р. під час оборони м. Краматорська показав себе мужнім та відважним командиром. Екіпаж його танка в боях в районі м. Краматорськ і в тилу противника знищив: 8 ворожих танків, гармат самохідних – 3, протитанкових гармат – 1, автомашин із вантажем – 5 шт. і близько 35 солдатів і офіцерів противника. Перебуваючи в оточенні в с. Новий Світ, екіпаж відбив атаки ворога, вміло вийшов з оточення Командир достойний урядової нагороди – ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня».

У документі описуються події, що відбувалися майже через рік після офіційної дати зникнення танкіста. Таким чином, згідно з цією інформацією, до біографії Героя можна додати ще (мінімум) цілий рік життя. Василь Слободзян не загинув у ході жорстоких боїв Барвінківсько-Лозівської наступальної операції (18–31 січня 1942 р.). Улітку 1942 р. він вижив в оборонних боях на кордоні Орловської та Тульської областей Російської Федерації. У листопаді – грудні 1942 р. Василь Слободзян – учасник Сталінградської битви, де у складі свого підрозділу захищав підступи до станції Тінгута (нині Волгоградська область, Російська Федерація). У січні 1943 р. танкіст-герой перебував серед воїнів, які визволяли від нацистів рідну українську землю. Танк Василя Слободзяна діяв у районі сіл Танюшівка, Синельникове та Попасне Ворошиловградської (нині Луганська) області. А наприкінці січня він опинився в глибокому тилу ворога в районі м. Краматорськ. Саме про ті події розповідав нагородний лист. А далі танкова частина була майже повністю знищена на території Харківської області. Чимало його однополчан отримали статус «зниклих безвісти», загиблих поховали в районі м. Барвінкове Харківської області, яке вдруге було захоплено ворогом 6 лютого 1943 р. Утім, серед мертвих та зниклих безвісти Василя Слободзяна не було, адже він офіційно залишився назавжди в 1942 р. Після лютого 1943 р. його життя, напевно, обірвалося.

Установлення долі воїна, простого солдата чи офіцера, який загинув під час війни, не було пріоритетним завданням для радянської держави. Саме через це облік військовослужбовців Червоної армії був налагоджений у самому кінці війни. І доля Василя Семеновича Слободзяна, який поклав життя на захист України під час Другої світової війни, – тому підтвердження.