/

Дуже мало залишилося тих, хто особисто пережив події Другої світової війни, – дружин та дітей колишніх воїнів. Багато з них не можуть заспокоїти власну душу, адже донині не віддали данину пам’яті на місці упокою загиблих родичів. Тому продовжують шукати місця останнього спочинку своїх чоловіків або батьків...

На адресу Музею надійшов коротенький лист-запит, у якому донька загиблого Логвина Яковича Кизимчука вказувала лише назву військкомату, яким його було призвано до лав Червоної армії та дату зникнення безвісти на фронті – 16 липня 1944 р. У кінці – прохання: «Прошу Вас надати інформацію щодо можливого поховання мого батька».

Пошуковці знають, що відшукати бодай якісь відомості про воїна, зниклого безвісти в 1941 р., в 1943 р. або в 1944 р., досить важко, адже під час відступу чи наступу військ документи з обліку людських втрат іноді знищували (щоб не дісталися ворогу), іноді не встигали повноцінно заповнити, іноді складалися несвоєчасно (наприклад, через загибель керівництва військової частини) тощо. Не акцентуючи увагу на конкретних причинах зарахування бійця зниклим безвісти, можна впевнено зазначити, що шукати відомості про такого воїна – все одно, що «шукати голку у стозі сіна». Тому науковці «чіпляються» за будь-яку інформацію у своїх дослідженнях.

Переглянувши наявні на зберіганні документи Лугинського РВК Житомирської області, на території якого проживала родина розшукуваного, співробітники віднайшли сповіщення про загибель Логвина Яковича, виписане військовою частиною. Завдяки цьому дізналися, що червоноармієць Л.Я. Кизимчук стрілець 9-ї стрілецької роти 654-го стрілецького полку 148-ї стрілецької дивізії. Далі науковці з’ясували, що сталося 16 липня 1944 р.

На початку липня 1944 р. частини підрозділу займали позиції на лінії фронту західніше Тернополя. Вранці 15 липня 1944 р. бійці отримали наказ про наступ та, здійснивши нічний марш, закріпилися на зазначених рубежах. Воїни 654-го стрілецького полку дислокувалися на південно-західній околиці лісу біля с. На Заслайях (польск. мовою – Na Zaslayach) Заложцівського району Тернопільської області.

О 8-й годині ранку 16 липня 1944 р. німецькі війська силою 8 танків, 4 самохідних гармат із десантом та 30 мотоциклістами з кулеметами почали контратакувати. Ворог фактично зім’яв бойові порядки червоноармійців першої лінії оборони, які безладно відступили. Гітлерівці продовжували прорив уже через другий ешелон заслонів – бійців 654-го стрілецького полку, серед яких був і червоноармієць Кизимчук. І саме на цій ділянці фронту шалений німецький танковий наступ був зупинений, а ворожі частини відкинуті назад.

Уже о 8.45 16 липня 1944 р. Логвин Кизимчук разом з однополчанами пішов у наступ у напрямку на с. Івачув Заложцівського району (нині – с. Івачів Зборівського р-ну Тернопільської обл.), де були зосереджені значні сили противника. Вони першими увірвалися до с. Івачув та оволоділи ним.. За цей подвиг Логвин Якович Кизимчук та інші бійці підрозділу були представлені до нагородження медалями «За відвагу».

Потім були жорстоких оборонні бої, які тривали безперервно до 19 липня 1944 р.

Упродовж чотириденних боїв на тій ділянці фронту кожен день гинули бійці полку. Згідно із записами Книги обліку військових поховань, на території Заложцівського району розташовувалися 32 братські й одиночні могили, у яких покоїлися відомі й безіменні воїни, що загинули 16 – 19 липня 1944 р.

У 1956 р. з метою упорядкування військових поховань одиночні та окремо розташовані захоронення воїнів були перенесені з території с. Івачів та навколишніх сіл до братського меморіалу на перехресті доріг Заложці-Тростянець Тернопільської області.

На жаль, у списках паспорта цього поховання немає ані прізвища батька запитувачки, ані імені жодного з його однополчан, також зарахованих зниклими безвісти 16 липня 1944 р… Разом із тим, припускаємо, що Логвин Якович Кизимчук покоїться саме у вказаній могилі серед невідомих воїнів, яких перенесли із с. Івачів...