/

Вивчення історії роду буває корисним не лише для однієї особи чи сім’ї, а й для всього суспільства. Через перебіг подій минулого розкриваються раніше невідомі факти, особливо коли вивчаєш долі рідних під час Другої світової війни… Така історія сталася з пані Зінаїдою Тобіяш, уродженкою м.Вінниці, яка з 1990 р. мешкає в Ізраїлі.

За ДНК-тестом вона дізналася, що має звязок з родиною Шмушкіних. У Шмушкіних був син, загиблий під час минулої війни, – Лейб, 1909 р. н., уродженець м. Сквира Київської області. Провівши колосальну пошукову роботу, жінці вдалося встановити його життєвий і бойовий шлях.

Напередодні німецько-радянської війни родина Шмушкіних проживала в м. Київ, на Подолі. 23 червня 1941 р. Лейб був мобілізований до Червоної армії. Рідні - дружина з сином та батьки - були евакуйовані на схід, до одного із сіл Гузарського району Бухарської (нині – Кашкадар’їнська) області Узбекистану. На жаль, в евакуації помер від хвороби п’ятирічний син Лейба – Шурік.

Тим часом батько відважно бився на фронті за себе й рідних, а також за всіх друзів і знайомих із єврейської спільноти м. Київ, яких нацистська ідеологія позбавила права на життя. Під час «остаточного вирішення єврейського питання» багато кого із цих людей було розстріляно в Бабиному Яру.

У 1941–1943 рр. Лейб Шмушкін – учасник оборонних боїв на території України та Російської Федерації. Восени 1943 р. він, сапер 12-ї штурмової інженерно-саперної бригади 44-ї армії Південного (від 20 жовтня – 4-й Український) фронту, брав участь у боях на Донбасі, зокрема у штурмі ворожого укріплення «Східний вал». 24 жовтня 1943 р. після знищення двох вогневих точок противника в боях за м. Мелітополь був нагороджений медаллю «За відвагу».

12 січня 1944 р. в бою за с. Велика Білозерка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області життєвий шлях Лейба Шмушкіна обірвався. Згідно з бойовим донесенням, він був похований разом із однополчанином Василем Близнюковим – на польовому стані південніше с. Дніпровка цього ж району.

По війні відбувалися масові перепоховання полеглих із окремих могил до братських – у великих населених пунктах. На жаль, тоді втрачалися списки загиблих і на пілонах братських могил залишалося дедалі менше імен похованих. Так сталося й із Л. Шмушкіним.

Пані Зінаїда розпочала активні пошуки місця перепоховання свого родича. Із допомогою краєзнавця Василя Величка із с.Водяне на Запоріжчини, командира військово-пошукового загону «Нікопольській плацдарм» Володимира Марченка та Запорізького козацтва жінці вдалося встановити, що Лейб Шмушкін нині покоїться в братській могилі с. Заповітне Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Хоча його прізвища серед зазначених на могилі не виявилося, та водночас там було прізвище його однополчанина Василя Близнюкова, з яким Л. Шмушкіна поховали разом у 1944 р. Вони й нині лежали в одній могилі!

Під час пошуку інформації про місце поховання Л. Шмушкіна волонтерами були встановлені відсутні  імена військовослужбовців, похованих у с. Заповітне, але не увічнених. Нині на братській могилі в с. Заповітне, завдяки місцевим мешканцям, колективу ВП «Атоменергомаш» встановлено нові плити, на яких викарбувані імена 180 похованих (із них 60 уродженців Запорізької області), серед яких і Лейб Шмушкін.

У Музеї зберігається повідомлення про загибель Лейба Шмушкіна. У Книзі реєстрації сповіщень (одній із тих, що надійшли з Подільського РВК м. Київ) стоїть підпис Лейбового батька Йосипа, який отримав документ 22 грудня 1944 р. Утім, у сповіщенні місця загибелі та поховання не вказано. За традицією єврейського народу, імена людей, чиє місце вічного спочинку невідоме, вписували на пам’ятні знаки на могилах їх рідних. Iмена Лейба і Шуріка були викарбувані на пам’ятнику на могилі Йосипа Хаїма Шмушкіна на Берковецькому кладовищі в м. Київ.

Завдяки пошуку пані Зінаїди Тобіяш інформацію про Лейба Шмушкіна буде доповнено на музейному пошуковому порталі.

Цей яскравий приклад засвідчує, що дослідження власної історії корисне не лише для родини, а й для суспільства загалом.