/

Кожен із мільйонів людей, утягнутих у Другу світову війну, мав свою унікальну історію. Звичайно, цілком відтворити життя конкретної людини неможливо, але певною мірою можна передати час, розповісти про деякі факти біографії, обставини загибелі...

Під час опрацювання документів з обліку людських військових утрат Донецької області було виявлено сповіщення Миколи Євдокимова, 1915 р. н., зарахованого зниклим безвісти в грудні 1943 р. Проте у Книзі Пам’яті Донецької області Микола Леонтійович значився загиблим у полоні 7 грудня 1941 р. в Німеччині. Що ж насправді сталося з військовиком? Пошукова робота завжди потребує занурення та обміркування.

По закінченні Другої світової війни чоловік Надії Макарівни Євдокимової не повернувся додому. Дружині нічого не було відомо про його долю. Саме тому жінка в 1946 р. звертається до Горлівського МВК з анкетою про його розшук. Із цього документа (викладений на загальнодоступному сайті) ми дізналися, що Микола Євдокимов, уродженець с. Єпіфанівка Авдіївського району Сталінської (нині – Донецька) області був призваний до армії Горлівським МВК у 1941 р. Зв’язок із ним обірвався 9 серпня 1941 р. Саме тоді надійшов останній лист.

Наступний знайдений документ був промовистий і трагічний – картка загиблого військовополоненого. Під м. Бобруйськ 11 серпня 1941 р. сержант Микола Євдокимов потрапив у полон. Зареєстрований під № 11784 в шталазі VIII F (318) Lamsdorf (Ламсдорф), де помер 7 грудня 1941 р.

Із початком Другої світової війни нацистська Німеччина створювала в окупованій Європі нові типи таборів, де використовувала рабську працю мільйонів радянських військовополонених та пригнаних зі сходу цивільних робітників. Особливе їхнє становище видно з назви – комбінації номера 300-ї серії з позначкою, яку зазвичай давали у військових округах.

 Саме з метою виокремити серед загальної кількості бранців із інших держав полонених військовослужбовців Червоної армії було створено цю особливу організаційну структуру. Уже від початку квітня 1941 р. для війни проти Радянського Союзу були обладнані додаткові шталаги та офлаги, які отримали особливу серію номерів – від 301-го до 398-го (не суцільні). Більшість їх дислокувалася на Східному фронті. За неповними даними, в Німеччині та в окупованих нею країнах було розташовано 22 тис. таборів, де одночасно перебували й радянські військовополонені. Щодо них діяв закон ідеологічного неприйняття більшовизму та геноциду слов’янських народів. Саме тому серед бранців із Радянського Союзу жертв було найбільше.

Невеличкий населений пункт Ламсдорф (нині – с. Ламбіновіце, гміна Ламбіновіце Ниського повіту, Опольське воєводство, Польща) – одне з найбільших місць утримання військовополонених під час Другої світової війни. Від липня 1941 р. до червня 1943 р. шталаг 318/VIII-F (спочатку – шталаг 318) мав самостійне управлення. Після реорганізації в 1943 р. він складався з кількох таборів: шталаг VIII-B, шталаг 318/VIII-F та шталаг 344. Ламсдорфські табори розміщувалися в тодішній Німеччині у Верхній Сілезії (нині – Опольське воєводство, Польща). Більшість бранців працювали в копальнях і на шахтах Верхньої Сілезії та Судетської області Німеччини, а також на сільськогосподарських роботах. Упродовж війни тут перебувало до 300 тис військовополонених, із яких 200 тис. були з Радянського Союзу.

У шталазі 318/VIII-F загинуло до 120 тис. осіб. Особливо важко було першим бранцям, які опинились у таборі в першій половині 1941 р., коли він іще добудовувався. Військовополонені самі рили собі траншеї, в яких їм доводилося жити. Люди помирали через ці жахливі умови, гинули від голоду, жорстокого поводження, хвороб. Серед цих жертв війни був і 26-річний уродженець Донеччини Микола Євдокимов.

Ідентифікація українців, які перебували й загинули в полоні, вшанування їхньої пам’яті є нашим завданням.