/

«Усе своє свідоме життя я мріяла знайти місце поховання свого дідуся, Данілевського Івана Федоровича», – так розпочинався лист, який надійшов до Музею з м. Дрезден від пані Нелі Федорчук.

У музейному зібранні нам вдалося знайти два документи про долю Івана Данилевського. Серед документів Жовтневого РВК Миколаївської області в Алфавітній книзі вручення сповіщень був знайдений запис про «похоронку», яку отримала дружина загиблого. Потім розшукали й саме сповіщення.

Іван Данілевський, 1917 р. н., народився в с. Шевченкове Миколаївського (від 1944 р. – Жовтневий) району Миколаївської області. Був призваний до армії 17 березня 1944 р. Снігурівським РВК Миколаївської області відразу після вигнання нацистів із його рідного села. У 1945 р. – єфрейтор, військовослужбовець 899-го стрілецького полку 248-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту.

Досвідчений боєць, він брав участь у Варшавсько-Познанській наступальній операції, яка завершувала визволення Польщі від гітлерівців і створювала сприятливі умови для рішучого удару на м. Берлін. 14 січня 1945 р. війська фронту перейшли в наступ. У перші дні лютого його основні сили заволоділи східним берегом р. Одер і захопили кілька плацдармів на протилежному боці річки.

2 лютого 1945 р. в цих важких боях Іван Данілевський був убитий. Сповіщення вручили дружині – Надії Данілевській – 27 лютого 1945 р. У документі було зазначено місце первинного поховання.

Лише зараз онуці вдалося в чужому краю за допомогою інтернету знайти, де покоїться її дідусь.

У містечку Грос-Ноєндорф (земля Брандербург, Федеративна Республіка Німеччина) на березі р. Одер міститься кладовище, де поховано 700 військовослужбовців, тільки зі складу 248-ї стрілецької дивізії там лежить 206 військовиків.

Кладовище «добре доглянуте, на кам’яних брилах викарбувано імена всіх воїнів, які там загинули», повідомила наша дописувачка. А головне – пані Неля запропонувала нам надіслати фотографії з іменами всіх полеглих і закінчила свій лист словами: «…може, хтось так само, як я, шукає місце поховання своїх рідних. Я з радістю розповім, як доїхати до містечка…».

Українці не забувають рідних полеглих у війні, зберігаючи власну історію, ми переосмислюємо минуле і так можемо вплинути на своє майбутнє…