/

Іноді нам здається, ніби ми самі вибираємо, як нам жити. Проте є обставини й час, який за нас робить наш вибір. Із початком Другої світової війни більшість чоловіків України мали стати солдатами.

Із родини Матвія і Анастасії Керданів, які мешкали в с. Яблунівка Лисянського району Київської (від 1954 р. – Черкаська) області, на фронт пішли четверо синів: Петро, Пилип, Кирило й Наум. Жоден додому не повернувся. Мати, розшукуючи синів, у 1956 р. звернулася до відділу з обліку персональних втрат сержантів та солдатів радянської армії Міністерства оборони СРСР.

У музейному зібранні було знайдено відповідь, яка надійшла жінці. Так ми дізналися про долі братів Керданів.

Рядовий Петро Кердань, 1914 р. н., помер у німецькому полоні 30 червня 1942 р.

Пилип Кердань загинув поблизу с. Тихонівка Яблунівської сільської ради. Швидше за все, був мобілізований «польовим військкоматом» і поблизу рідного села вбитий у першому-таки бою.

Брати Кирило, 1904 р. н., та Наум, 1905 р. н., зникли безвісти в травні 1944 р.

На війні все не так, як у цивільному житті… Має бути вишкіл, а це не тільки здатність слухати й розуміти командира. Потрібно не лише опанувати зброю, а й відчувати правду в собі, мати свідомість того, за що воюєш, віру в перемогу, яка насправді є дуже далекою. Треба думати, щоб вижити, засвоювати непросту науку військового життя, навчитися ризикувати головою, терпіти холод і спеку, біль і голод. Бо війна – це не просто робота, а робота зі збереження власного життя.

Відповідаючи на запит онука про долю Наума Керданя, ми знайшли кілька документів із суперечливими відомостями. У першому військовик значився «зниклим безвісти» в травні 1944 р. У другому – рядовий Наум Махтійович (а не Матвійович) Кардань (а не Кердань), 1912 (а не 1905) р. н., червоноармієць 278-го стрілецького полку 175-ї стрілецької дивізії, помер від ран 15 листопада 1944 р. Похований у Польщі, у Варшавському воєводстві в м. Марки на дивізійному кладовищі.

У нас виникли сумніви, чи справді ці документи й інформація стосуються однієї людини? Утім, в обох документах указано було однакові персональні відомості дружини загиблого – Ганни Прокопівни, яка мешкала в с. Тихонівка Лисянського району Київської області. Згідно з Довідником адміністративно-територіального поділу Української РСР на 1 вересня 1946 р. с. Тихонівка входило до Яблунівської сільської ради Лисянського району.

Нам здається, що розв’язок задачі з кількома невідомими підказав корінець до сповіщення, яке було видане дружині загиблого 28 грудня 1944 р. У підписі на отримання сповіщення чітко видне її правильне прізвище: «Кердань».

У тій війні солдати вмирали за те, заради чого варто жити, і ми маємо пам’ятати їх…