До Музею звернувся хмельничанин Володимир Дзядух із проханням віднайти документи та уточнити долі учасників війни уродженців його рідного с. Чапля Летичівського району Хмельницької області з метою увічнення пам’яті про земляків та події Другої світової. Це маленьке село, перша згадка про яке походить з 1473 р. У 40-х рр. ХХ ст. с. Чапля було віддалене як від залізниці, так і від шосейної дороги. Це поселення степове, найближчий ліс – за 7 км. Наразі тут мешкає 276 осіб.

Наш дописувач – дитина війни, 1939 р. н., надіслав свої спогади та нариси про історію села в роки Другої світової. Хмельницька область була окупована нацистами до 18 липня 1941 р. Перші спогади про війну чотирьохрічного хлопчика припадають на літо 1943 р. У маленькому селі дітлахи вперше побачили як «повз садибу з незнайомим досі гуркотом проїхала якась техніка, осідлана німецькими солдатами». З часом вони дізналися, що то були мотоцикли. Знайомство із «доблесними воїнами Вермахту» відбулося через побиття батогом одним з них 7-річного брата Степана.

Восени того ж 1943 р. у родини було забрано корову-годувальницю, яка обірвавши мотузку, втекла у верболози, до якої примикали сільські городи. Проте ворожі солдати повернулися до села й забрали корову в сусідки. Тривалий час ця жінка дорікала матері, що «через неї діти її залишилися без ложки молока».

Закарбувався в пам’яті малого випадок з групою гітлерівських вояків, які хотіли «заподіяти щось зле ненці». Троє дітей, що були в хаті, «зчинили крик, вереск і плач». Літньому німцю, вдалося припинити це неподобство, налякану молодшу сестричку він почастував цукеркою. Уже дорослим дітям мати пояснила, що «того злощасного дня ця група солдатів зґвалтувала сусідську дівчину. Тож вона із сорому та розпачу мало не повісилася, сусіди врятували».

Узимку того ж 1943 р. дитина стала спостерігачем таткової зустрічі з партизанською розвідкою. Вони цікавилися діяльністю окупантів і поліції. У грудні партизани ледь не потрапили в пастку, коли до села зненацька прийшли гітлерівці. «Батько розповідав мамі, що партизани захопили 2-х офіцерів, а решту полонених розстріляли на скотомогильнику за селом».

Розпочалася найтривожніша пора. Окупанти забирали людей на роботу до Німеччини та на спорудження різних укріплень. Батько Іван, як і більшість чоловіків села, переховувався, щоб не потрапити під нацистську мобілізацію.

Йшли бої на території області, вони тривали 93 дні, з грудня 1943 р. по квітень 1944 р., с. Чапля визволено від гітлерівців 8 березня 1944 р. До кінця березня чоловіче населення села було мобілізовано до Червоної армії, в тому числі й татусь Володимира.

Додому почали приходити солдатські трикутники. Сім’я раділа з того, що батько живий. У листопаді 1944 р. він сповістив, що поранений, перебуває у шпиталі м. Проскурова. Мати пішки подалася туди, щоб його навідати. Після тривалого лікування Іван Дзядух отримав відпустку на три дні. У ту зустріч синові він запам’ятався добрим, лагідним, але «в очах його був сум, розпач, тривога від безсилля щось змінити. Хоча страшна канонада віддалялася від дому, він мав йти в ту м’ясорубку, з якої повернення додому було примарним очікуванням».

Іван Дзядух, 1912 р. н., червоноармієць 4-го гвардійського стрілецького полку 6-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту був убитий 10 березня 1945 р., похований в Німеччині. Напередодні загибелі боєць був нагороджений медаллю «За відвагу» (наказ №5/н від 04.03.1945 р.). Не дивлячись на поранення, він залишився на полі бою і брав участь «у відбитті контратак противника за плацдарм на р. Нейсе». 

Коли родина отримала сповіщення про загибель батька «мати сіла на лавку, з її очей рясно котилися сльози, погляд зупинився на одній невидимій точці. Її біль, страждання і печаль заволоділи нашою дитячою свідомістю, ми подорослішали в одну мить… Те чого ми найбільше боялися, прийшло чорною звісткою в наш дім…»

На схилі літ запитувач намагається дізнатися якомога більше про всіх свої односельчан – учасників Другої світової війни.

Науковцям удалося встановити персональні відомості та дослідити долі 107 уродженців с. Чапля – учасників війни, майже половина з них загинули…