/

Під час створення електронної бази загиблих і зниклих безвісти бійців Хмельницької області серед документів був знайдений лист до воєнкома Кам’янець-Подільського РВК (нині – Хмельницька область) від Дмитра Власовича Галая з м. Старокостянтинів. Запитувач просив надати інформацію про місце поховання братів Грищуків – Михайла, 1906 р. н., та Олександра, 1908 р. н. Одночасно з ними загинув його родич, який значився «зниклим безвісти».

Уродженці с. Вербка Кам’янець-Подільського району, брати Грищуки, були мобілізовані Довжоцьким РВК відразу після визволення села від гітлерівців у квітні 1944 р. У цей час спостерігати активного добровільного призову не доводилося. Тому мобілізації підлягали військовозобов’язані та призовники від 19 до 46 років (1898–1925 р. н.). Брати опинилися в підрозділах 68-ї гвардійської стрілецької дивізії, що у складі 60-ї армії 1-го Українського фронту брала участь у Львівсько-Сандомирській операції (13 липня – 29 серпня 1944 р.).

13 липня 1944 р. розпочався наступ 1-го Українського фронту на рава-руському напрямі. 14 липня – наступали війська, задіяні на львівському напрямі, в їхньому складі й 68-ма гвардійська стрілецька дивізія.

У Червоній армії прориви оборони противника майже завжди здійснювалися стрілецькими дивізіями, після чого в бій вводилися танкові й механізовані частини (у Вермахті, навпаки, прорив здійснювали танки та штурмові гармати, після чого в бій вводилися піхотні дивізії). Радянський спосіб проривів був пов’язаний із великими втратами живої сили, але ціна перемоги не турбувала. Цього разу прорив вдалося зробити на другий день боїв, із півночі було оточене велике угруповання противника (вісім дивізій) у районі м. Броди. На п’ятий день боїв прорив був розширений, вороже угруповання – оточене, почалася його ліквідація. До цієї події брати Грищуки не дожили. Згідно з документами, 17 липня 1944 р. обидва були вбиті.

На війні все не так, як у цивільному житті. Бо війна – це не просто робота, а вміння взаємодіяти, зберігати в бою життя і здоров’я, щоб на завтра знову піти в бій. Після нетривалого навчання більшість новобранців з окремого учбового батальйону 68-ї гвардійської стрілецької дивізії не пережили й місяця на фронті. Вони гинули частіше за бувалих бійців. Не кожен міг стати вправним солдатом, бо на фронті в будь-який момент людина могла наразитися на кулю, міну, снаряд, багнет, бомбу чи інший людський винахід, створений для знищення собі подібних.

Щораз, коли військова частина поспішала на передову, більшість у ній становили мобілізовані, підготовлені нашвидку. І кожного разу люди гинули й на їхнє місце приходили такі самі мобілізовані…

Із донесення про безповоротні втрати штабу 68-ї гвардійської дивізії за № 57918 від 24 серпня 1944 р. ми дізналися, що з 14 липня до серпня 1944 р. у підрозділі загинуло 200 військових, із них – 154 рядових (зокрема, Михайло й Олександр Грищуки) та 46 сержантів.

Місця поховання братів Грищуків, за зазначеною в сповіщеннях інформацією, встановити не вдалося…

Відомо, що війну виграють ті, хто має вищий бойовий дух і волю битися по-справжньому, а малою кров’ю перемагають ті, хто цінує кожне людське життя…