/

Понад 80 років минуло від початку німецько-радянської війни, але й сьогодні війна не полишає нас.

У найстрашніші хвилини життя людину завжди підтримують, оберігають, вселяють надію віра і думка про найрідніших. Іноді доля дарує людині шанс, коли, здавалося, його вже немає. Фронтова доля посміхнулася Якову Івановичу Люку, 1908 р. н., із с. Балаховичі на Рівненщині, про що розповідають документи, які зберігаються в Музеї.

Яків Люк був призваний до лав Червоної армії Рафалівським РВК 24 серпня 1944 р. Після місяця підготовки у 239-му запасному стрілецькому полку, проходив службу рядовим 761-го стрілецького полку 317-ї стрілецької дивізії 18-ї армії 4-го Українського фронту. У цей час тривали завершальні бої за вигнання нацистів із території України. Під час боїв у Східних Карпатах 18 жовтня 1944 р. перед підрозділом, у якому служив Яків Іванович, було поставлено завдання вийти в тил противника й захопити позицію на г. Хілчов (так у документі). Під час цього наступу підрозділ потрапив в оточення й зазнав великих утрат, з оточення вдалося евакуювати 18 поранених. Якова Івановича серед них не було. В акті, що був складений командиром і начальником штабу 761-го стрілецького полку, зазначалося, що доля інших військовослужбовців невідома, ймовірніше, вони загинули в бою, пропали безвісті. Під номером 16 у списку значився Яків Люк. На підставі цього Рафалівському РВК Рівненської обл. було надіслано сповіщення, де зазначалося, що Яків Іванович пропав безвісті 18 жовтня 1944 р.

На щастя, Яків Іванович вижив, про що свідчить його фронтовий лист, датований 5 січня 1945 р., на цей час він – рядовий 841-го стрілецького полку 237-ї стрілецької дивізії 18-ї армії. Лист сповнений почуттів, тепла до рідних: дружини Тетяни, матері, доньки Юхимії, сина Павла та інших. Сумує, що не отримував від них листів. Усіх вітає з Різдвом Христовим, бажає відсвяткувати щасливо та весело, а для себе скорішого завершення війни й повернення живим та здоровим додому. Саме такі листи дозволяли одним вижити на фронті, а іншим не втратити надії й обов’язково дочекатися своїх близьких із війни. Так і сталося з Яковом Івановичем, який після лікування поранення, отриманого наприкінці війни, повернувся додому.