У кожного солдата на війні своя доля: когось вона оберігає і дарує життя, а до когось жорстока й невблаганна...

Співпрацюючи з активним пошуковцем Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну» Борисом Дученком, музейники дізналися про незвичайну долю солдата Тимофія Семеновича Клименка.

Займаючись дослідженням доль військовослужбовців – уродженців Малинського району Житомирської області, які загинули та зникли безвісти в роки Другої світової війни, пошуковець звернув увагу на інформацію про Клименка Тимофія Семеновича. В уточненні даних про військовослужбовця допомогли науковці музею.

Тимофій Клименко – уродженець с. Діброви Чоповицького (нині – Коростенського) району Житомирської області, 1923 р. н., двічі зазначався загиблим у донесеннях про безповоротні втрати особового складу 226-ї стрілецької дивізії, де він проходив службу.

У першому донесенні № 0388 від 18.02.1944 р. відмічено, що рядовий Клименко Тимофій Семенович 11.02.1944 р. загинув у бою в Славутському районі Кам’янець-Подільської (нині – Хмельницької) області й похований в с. Радошівка.

У другому донесенні № 01069 від 24.07.1944 р. зазначено, що сержант Клименко Тимофій Семенович – командир відділення, загинув 13.07.1944 р. в с. Лиски Коломийського району Станіславської (нині – Івано-Франківської) області. Згідно з інформацією зі списків захоронення, пізніше був перепохований у братську могилу с. Коршів тієї ж області, де його прізвище вибите на могильній плиті.

У «Книзі Пам’яті України. Івано-Франківська область» (том 5, с. 297) зазначено, що «Клименко Тимофій Семенович загинув у бою 13.07.1944 р. і похований у м. Ізяслав Кам’янець-Подільської області». Проте наш герой залишився живим і помер після війни вже в похилому віці.

Чому так сталося і чи знав про це сам Тимофій Клименко не вдалося встановити, оскільки родичі не могли нам зарадити.

Завдяки Хотинівській та Стремигородській об’єднаним територіальним громадам Коростенського району та сину племінника Т.С. Клименка Олександру дізналися, що під час бою 13.07.1944 р. розшукуваний потрапив у полон. Перебував у таборах для військовополонених на території Польщі, Угорщини та Австрії. Був звільнений у травні 1945 р.

Бойовий шлях двадцятирічний Тимофій Клименко розпочав у грудні 1943 р. розвідником 989-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії.

226-та стрілецька дивізія (2-го формування) прибула на фронт 31.07.1943 р. Воювала у складі 60-ї, 18-ї, 38-ї та 1-ї гвардійської армій Центрального, Воронезького, 1-го і 4-го Українських фронтів.

У розвідку Тимофій потрапив не випадково. Ще до призову в армію він зарекомендував себе відчайдушним юнаком. Житель с. Діброви Коростенського району Михайло Федорович Рошко розповів історію про те, що у 1941 р. він підмовив його двоюрідного брата Михайла Грищенка відбити в гітлерівців мотоцикл. Для здійснення свого задуму роздобув десь гвинтівку і з Михайлом зробив засідку в чагарнику біля дороги. Тимофій поцілив у ворожого мотоцикліста, але промахнувся. Юним месникам ледь вдалося покинути місце нападу.

У розвідці Тимофій зарекомендував себе кмітливим і безстрашним розвідником із перших днів служби. Швидко отримав звання сержанта і став командиром відділення. У березні 1944 р. в районі с. Соснівка Хмельницької області роздобув цінну інформацію про розташування противника і захопив одного «язика».

У розвідці в районі с. Малі Жеребки тієї ж області проник у розташування ворога, знищив вогнем із автомата чотирьох солдатів і одного офіцера, захопив автомобіль. За ці подвиги його було нагороджено орденом Слави ІІІ ст.

У травні 1944 р. Тимофія Клименка було нагороджено медаллю «За відвагу» за те, що в бою за с. Угринів Станіславської області він пробрався в тил противника, добув важливу інформацію. Зіткнувшись на зворотному шляху з ворожою розвідкою, першим напав на гітлерівців, двох убив і одного пораненого взяв у полон.

Таким незвичайним був бойовий шлях пересічного українського солдата.

Шануймо тих, хто пройшов через лихоліття Другої світової війни!