У процесі вивчення матеріалів районних військкоматів Хмельницької області, що були передані до музею, науковці знайшли портретне фото Івана Федоровича Бережанського. Історія, пов’язана із цією світлиною, виявилася не простою…

Ішов 1941-й рік. На початку німецько-радянської війни гітлерівські війська обійшли Кам’янець-Подільський укріплений район, підступаючи до м. Проскурів (нині – м. Хмельницький). Щоб не опинитися в оточенні, радянське командування вирішило відступити й відвести гарнізон на лінію оборони в районі м. Летичів. 9 липня 1941 р. місто залишили останні підрозділи радянських військ, підірвавши за собою Новопланівський міст, й інші стратегічні об’єкти.

У 1941 р. ворог просувався вглиб країни настільки швидко, що виникли проблеми з виконанням мобілізаційних планів до Червоної армії. На 23 червня Кам’янець-Подільська (нині – Хмельницька) область виконала план мобілізації на 75 %, а 18 липня 1941 р. область була повністю окупована нацистськими загарбниками.

Після закінчення цієї страшної, кривавої війни риска під скорбним переліком імен не була підведена, адже до безповоротних утрат належать не лише загиблі з місцем поховання, а й зниклі безвісти солдати. Хоч справжні долі військовослужбовців, зарахованих зниклими безвісти, були різними. Про них родини могли не дізнатися через відсутність документів із військових частин, неможливість надіслати сповіщення на окуповані ворогом території або відсутність у військкоматі адреси родини загиблого.

Саме серед таких солдатів був Іван Федорович Бережанський. Після закінчення війни і навіть декілька десятків років потому його як зниклого безвісти розшукував рідний син Петро Іванович. Адже родина не отримала жодної звістки з фронту. Лише після закінчення військового протистояння бойовий товариш привіз родині Бережанських фронтову фотографію батька. Він також повідомив про те, що Іван Федорович нібито загинув під м. Сталінград (нині – м. Волгоград, Російська Федерація). Син звертався до різних установ, архівів. Лише в 1986 р. родина отримала довідку про долю батька із Центрального архіву Міністерства оборони СРСР.

Намагаючись розшукати хоч якісь відомості про долю військовика, переглянувши безліч документів, науковим співробітникам музею вдалося встановити персональні дані розшукуваного. Іван Федорович Бережанський, 1907 р. н., уродженець с. Супруньківці Довжотського (нині – Кам’янець-Подільського) району, за професією повар. До лав армії був мобілізований 23 червня 1941 р., направлений до 78-го окремого інженерного батальйону 3-ї армії Західного фронту.

У складі цього військового підрозділу він брав участь в оборонних боях на території Білорусі, де частина військ Західного фронту опинилася в оточенні та була розгромлена. Військовослужбовці вцілілих підрозділів 3-ї армії, зокрема й Іван Бережанський, були підпорядковані Центральному фронту й продовжували вести оборонні бої на Мозирському напрямку. Але після того як німецькі війська 19 серпня 1941 р. зайняли м. Гомель, виникла загроза оточення 3-ї армії, й вона залишила м. Мозир. 26 серпня 1941 р. Центральний фронт був розформований, а його армії та полоса оборони були передані до Брянського фронту…

До радянської армії вливалися люди з різними настроями та різних професій. І кожен із них не знав чого чекати завтра, на що сподіватися і куди закине їх доля. Бережанський Іван Федорович був саме такою людиною, він був змушений все покинути і піти на фронт, щоб захисти Батьківщину, своїх рідних, своїх дітей. Пройшов важкими дорогами війни, взявши участь у багатьох оборонних і наступальних операціях, загинув 15 травня 1942 р. під час визволення Орловської області. Похований в с. Кам’янка Менського району Орловської області.

Саме фотографія, привезена бойовим побратимом родині, була передана до Кам’янець-Подільського РВК із листом сина. Вона доводила участь Івана Федоровича Бережанського у війні. Адже сповіщення про загибель батька до родини не надійшло.

На жаль, єдина фронтова світлина Івана Федоровича Бережанського (за законами того часу) родині не була повернута…