Доля радянських військових у полоні під час Другої світової війни є однією з найболючіших історій нашої минувшини, адже вони належали до особливої категорії полонених, яка перебувала за межами міжнародного правового поля: на них не поширювались ані норми міжнародного гуманітарного права, ані гуманне поводження. Суб’єктивним фактором, що сприяв жорстокому поводженню гітлерівців із радянцями, стало трактування урядом СРСР своїх співгромадян як карних злочинців. Військовослужбовці Червоної армії, які потрапили до полону, на батьківщині вважалися зрадниками, а після визволення мали пройти перевірку. Багато з них загинуло, більшість зарахували зниклими безвісти, або ж рідним просто повідомлялося: «Загинув у полоні» – без додаткової інформації. До сьогодні їхні нащадки продовжують пошуки.

Так, до музею звернувся племінник Якова Свиридовича Петрини з проханням встановити долю дядька. У родині Петрин знали, що Яків народився 29 квітня 1919 р. у сільській сім’ї в с. Мотижин Макарівського району Київської області. Здобувши шкільну освіту, працював у колгоспі. У січні 1940 р. Макарівським РВК призваний до лав Червоної армії, службу проходив у кавалерійській частині на території Білорусії. Після року служби, навесні 1941р., кавалерист Яків Петрина, отримавши відпустку, кілька днів перебував вдома. Як виявилося, це було востаннє. На згадку рідним лишилося одне фото.

Напередодні німецько-радянської війни рядовий Я.С. Петрина –боєць 42-го кавалерійського полку 36-ї кавалерійської дивізії 10-ї армії Західного особливого військового округу (від 22 червня 1941 р. – Західного фронту), який розташовувався неподалік західного кордону СРСР – у с. Кринки Корелицького району Гродненської області Білорусії.

У перші дні війни за наказом командування особовий склад 42-го кавалерійського полку разом з іншими підрозділами дивізії було направлено до м. Білостоку Білорусії (нині – Підляське воєводство Польщі). Через постійні повітряні удари, які завдавала авіація противника, дивізія до вказаного місця потрапила тільки надвечір 22 червня 1941 р. й відразу вступила в бій. А вже 25 червня була змушена відійти, зазнавши великих утрат. Відступали хаотично, розрізненими групами. Велика кількість червоноармійців потрапила до полону.

8 липня 1941 р. біля м. Мінськ опинився в полоні і Яків. 22-річний юнак відчув усі злигодні військового полону, потрапляючи з одного табору до іншого. Інформацію про страдницький шлях бранця довелося збирати по краплині.

У транзитному шталазі VI B неподалік м. Меппен, Нижня Саксонія, Німеччина, Яків Петрина отримав номер 23681, йому було зроблено щеплення від віспи, дизентерії, тифу та холери. Це зафіксовано у картці військовополоненого. У цих картках зазначали: персональні відомості полоненого, переведення до іншого табору, працю, хвороби, покарання, траплялися записи про смерть або звільнення з полону.

У наступному таборі – шталазі XII A біля м. Лімбург-ан-дер-Лан у Німеччині, він значився від жовтня 1941 р. до січня 1942 р. У складі робітничої команди Яків працював у сільському господарстві громади Пронсфельд.

У шталазі ХІІ F, розміщеному на окупованій території Франції в м. Йоханнес-Банбергу (нині місцевість Бан-Сен-Жан у Лотаринґії), Яків працював у шахті. Щодня в них гинули сотні людей через виснажливу роботу, голод, інфекційні хвороби, відсутність медичної допомоги, знущання. Не вижив і 23-річний Я.С. Петрина. Помер 9 лютого 1943 р. від запалення легень.

Швидше за все, він був похований в одній із могил поблизу табору. По війні в цій місцевості існувало кілька братських поховань, у яких, за різними даними, було захоронено 23–28 тис. бранців, головним чином радянських військовополонених, серед яких велика кількість уродженців України.

По завершені Другої світової війни Радянський Союз могилами своїх громадян, загиблих у полоні, не опікувався. Поховання померлих у шталазі XII F взяла під свою опіку українська діаспора у Франції, могили доглядали, було встановлено хрест.

Наприкінці 1970-х років керівництво СРСР вирішило останки полонених, загиблих у шталазі ХІІ F, перепоховати на кладовищі в Нуає́-Сен-Марте́н – департамент Уаза, регіон О-де-Франс. Було перепоховано загалом 2879 осіб, решта залишилися.

На жаль, нині неможливо установити точне місце поховання Якова Петрини. Проте інформація про його долю є на пошуковому порталі й доповнена завдяки запиту, що надійшов до музею. А родина, яка протягом десятиліть не полишала надії встановити долю рідної людини, нарешті знає її.