Назва Святошинського цвинтаря походить від с. Святошин – стародавньої місцевості, на якій він розміщений. Цей некрополь виник стихійно восени 1943 р. поблизу перехрестя проспекту Перемоги та Великої кільцевої дороги, у лісовій зоні. Тут ховали військовослужбовців, які загинули під час бою або померли в госпіталях військових частин, що дислокувалися в районі Святошин (на той час мікрорайон уже увійшов до складу м. Київ).

Згідно з рішенням Київського міськвиконкому про впорядкування військових поховань столиці в центральній частині новоствореного кладовища виділили окрему ділянку для могил загиблих воїнів, похованих на всій території колишнього с. Святошин. У процесі формування музейної Всеукраїнської бази військових поховань періоду Другої світової війни на території України до списків військової ділянки Святошинського кладовища були внесені персональні дані 520 учасників Другої світової війни, полеглих у боях або померлих у госпіталях. Серед них – 9 жінок.

Нині відомо, що на військовій ділянці Святошинського кладовища покояться три Герої Радянського Союзу – гвардії лейтенант Олексій Іванович Фалін, 1908 р. н., лейтенант медичної служби Федора (Фаїна) Андріївна Пушина, 1922 р. н., та молодший лейтенант Михайло Федорович Котельников, 1923 р. н. Звання Героя кожен із них удостоєний посмертно, а здійснені ними подвиги пов’язані з визволенням Києва від нацистів.

Екіпаж гв. лейтенанта Олексія Фаліна, командира танка Т-34 306-го танкового батальйону 53-ї (106-ї танкової бригади) гв. танкової бригади 6-го гв. танкового корпусу 3-ї гв. танкової армії 1-го Українського фронту 5 листопада 1943 р. першим увірвався до с. Святошин, перерізав шосейну дорогу Житомир – Київ. У цьому бою Олексій Фалін загинув. 3 червня 1944 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

До 1990 р. у списках військового меморіалу на Святошинському кладовищі прізвища цього воїна не значилося, проте був записаний Олексій Іванович Фомін, у біографії якого збігалися з Олексієм Івановичем Фаліним рік і місце народження, звання й дата загибелі. Розбіжності були лише в тому, що лейтенант Олексій Фомін значився загиблим у документах 106-ї танкової бригади, а гв. лейтенант Олексій Фалін – у нагородних документах 53-ї гв. танкової бригади (колишньої 106-ї тбр).

У Святошинському некрополі покоїться прах лейтенанта медичної служби Федори Пушиної, яка служила у складі 520-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії 38-ї армії 1-го Українського фронту на посаді військового фельдшера. 6 листопада 1943 р. під час бомбардування госпіталю Федорі вдалося врятувати понад 30 солдатів і командирів, однак через отримані опіки вона померла. 10 січня 1944 р. Федорі Андріївні Пушиній присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

1 жовтня 1943 р. молодший лейтенант Михайло Котельников, командир стрілецької роти 529-го стрілецького полку 163-ї стрілецької дивізії переправився на правий берег Дніпра поблизу х. Жуківка, південніше м. Київ. Рота Котельникова відкинула ворога з ділянки фронту й перейшла в наступ. 29 жовтня 1943 р. молодшому лейтенанту Михайлу Федоровичу Котельникову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Втім нагороду воїн не встиг отримати. У бою за м. Київ 6 листопада 1943 р. він загинув на Лютізькому плацдармі, похований разом зі своїми однополчанами на кладовищі с. Святошин.

Про те, що на Святошинському військовому цвинтарі покояться воїни, удостоєні геройського звання, громадськість не знала впродовж двадцяти років. Лише 12 жовтня 1967 р. з ініціативи учнів та адміністрації київської середньої школи № 140 і школи-інтернату № 1, які проводили пошук інформації про воїнів, похованих на території району, було підтверджено місце поховання цих Героїв на Святошинському цвинтарі. Нині на кладовищі встановлено пам’ятники Героям Радянського Союзу, а іменами Федори Пушиної та Михайла Котельникова названо вулиці в Святошинському районі столиці.

У 1945 р. на цьому цвинтарі ховали виключно тих, хто помер у київських госпіталях. На початку 1946 р. масові поховання колишніх бійців заборонили. Останні поховання учасників німецько-радянської війни, померлих у шпиталях, проводили в 1948 р.

На військовій ділянці Святошинського некрополя ховали померлих із таких медичних закладів: польового евакуаційного приймального пункту № 146, евакуаційних госпіталів № 428, № 1975, № 2774, хірургічних пересувних польових госпіталів № 2179, № 5169, тилового пересувного польового госпіталю № 3562.

Серед понад 50 пам’ятників, установлених на братських та індивідуальних могилах, є обеліск сімох невідомих воїнів 1-ї Чехословацької окремої бригади, які загинули під час визволення Києва від гітлерівців.

Прикрий випадок трапився із похованням гв. сержанта Сергія Васильовича Галагана (загинув 4 січня 1944 р.), прізвище якого внесли до загального списку похованих на Святошинському кладовищі, а його могила залишилася на початковому місці.

На Святошинському цвинтарі з 520 похованих воїнів 276 – представників рядового, 103 – сержантсько-старшинського складу та 134 командири.

У результаті досліджень науковим співробітникам музею вдалося відновити прізвища 84 військовослужбовців.

Серед загальної кількості похованих є представники 13 країн, серед яких вихідців з України – 122, Азербайджанської Республіки – 1, Республіки Білорусь – 5, Республіки Вірменії – 1, Грузії – 2, Республіки Казахстан – 6, Литовської Республіки – 1, Республіки Молдови – 2, Російської Федерації – 200, Республіки Таджикистан – 2, Туркменістану – 2, Республіки Узбекистан – 5, а також 7 невідомих воїнів із Чеської Республіки. Місця походження 171 бійця не встановлено.