/

На початку ХХ ст. на території Пущі-Водиці – стародавньої околиці Києва – було відкрито сільське кладовище для поховання померлих мешканців цього населеного пункту. З 8 листопада 2001 р. смт Пуща-Водиця увійшло до Оболонського району Києва.

Співробітники музею з’ясували, що більшість бійців (майже 90 %), похованих на території некрополя, загинули наприкінці 1943 р. під час боїв за визволення Києва від гітлерівців. Решта – померли від ран у госпіталях.

Переважно на цьому кладовищі покояться однополчани із 136, 167, 232-ї стрілецьких дивізій, а також із 6-го гвардійського танкового корпусу й військових частин 236-ї та 180-ї стрілецьких дивізій.

За даними електронного «Довідника дислокації госпіталів РСЧА в 1941–1945 рр.», та матеріалів фондової колекції музею, на території Пуща-Водиці розміщувалися такі медичні установи: евакогоспіталі № 2132 та № 2847, госпіталі для легкопоранених № 2688 та № 3424, хірургічний польовий пересувний госпіталь № 737, а також 238 окремий медико-санітарний батальйон 232-ї стрілецької дивізії.

Після війни на цю військову ділянку були перенесені індивідуальні та окремо розташовані братські могили воїнів із навколишніх територій, а саме: з дитячого санаторію Димерського району, дитячого санаторію смт Пуща-Водиця, х. Лебединський Вищедубечанського району, с. Нові Петрівці Святошинського району тощо. Проте до об’єднаного реєстру військового поховання на Пуща-Водицькому кладовищі внесено не всі прізвища військовослужбовців, записаних у зазначених списках.

Варто звернути увагу й на те, що у списках військовослужбовців, похованих на території Пуща-Водицького та Куренівського кладовищ, біля Покровської церкви на Пріорці та колишнього Кирилівського монастиря, зазначені іноді одні й ті самі прізвища полеглих. Водночас імена однополчан, загиблих в один день і похоронених спочатку в одній братській могилі, внесені в різні списки. Це дає підстави припустити, що «перенесення» окремо розташованих братських могил та індивідуальних поховань до єдиного поховання (на спеціально виділених ділянках міста) відбувалося лише на папері.

На військовому меморіалі Пуща-Водицького кладовища поховано 565 військовослужбовців, чиї прізвища відомі. Кількість невідомих воїнів не встановлено. У процесі дослідження документів з обліку загиблих учасників Другої світової війни науковці Меморіального комплексу відновили імена 47 бійців.

Також на цьому кладовищі покоїться Герой Радянського Союзу капітан Єгоров Веніамін Миколайович командир стрілецької роти 615-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії, який відзначився 3 листопада 1943 р. Третього червня 1944 р. капітану Веніамінові Миколайовичу Єгорову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Серед похованих військовослужбовців, чиї особові дані відомі, є представники 9 країн: вихідців із України – 292, Республіки Білорусь – 1, Республіки Вірменії – 1, Грузії – 2, Республіки Казахстан – 14, Киргизької Республіки – 4, Російської Федерації – 128, Республіки Таджикистан – 3 та Республіки Узбекистан – 14. Національна належність 101 воїна невідома.

Серед різних вікових категорій найбільший відсоток становлять молоді люди, серед яких найбільше 18–19-річні. Проте й тих, кому в 1943–1944 рр. виповнилося 50, – немало. Навіть поверховий аналіз цих даних є непрямим підтвердженням факту призову на фронт недосвідчених юнаків і чоловіків непризовного віку, яких кидали в найзапекліші бої, змушуючи «кров’ю змивати ганьбу перебування на окупованій території».

Більшість полеглих бійців із рядового й сержантського складу –451 червоноармієць та 65 сержантів. Серед загиблих командирів – 31 лейтенант (зокрема, молодші та старші), 2 капітани та 2 майори. Військове звання 9 воїнів не встановлено.